пристаркуватий
ПРИСТА́РКУВАТИЙ, а, е, розм. Літній, немолодий.
Ректор патер Вінцентій був уже пристаркуватий, сивий, але повний на виду, здоровий, плечистий та тілистий чоловік (Н.-Лев., VII, 1966, 12);
Пристаркуватий, з обвислими щоками офіцер, що їде попереду, раптом сердито набундючившись, дав шпори коню (Гончар, II, 1959, 23);
З Серафимою Марківною Данило вже познайомився. Років сорока п’яти жінка, пристаркувата зовні, метушлива, говірка й нетерпляча (Коп., Лейтенанти, 1947, 97);
// Власт. літній, немолодій людині.
Жінка голосно схлипнула. Але її одразу ж весело почав заспокоювати пристаркуватий бас: — Що це, Явдохо, з тобою? (Стельмах, Правда.., 1961, 25);
// у сполуч. із сл. дівчина, парубок і т. ін. Який довго не одружується.
Суха пристаркувата дівка, вона міцно держала в замазаних свіжою землею пальцях ключ (Коцюб., І, 1955, 310);
Це була ставна й висока, носата й досить уже пристаркувата дівчина (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 128);
У драмі М. Старицького «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці» Карпенко-Карий грав багатого, вже пристаркуватого парубка Хому (Життя К.-Карого, 1957, 224);
Малописьменна, проста дівчина піддалась тоді умовлянням пристаркуватого жениха і своїх батьків, а тепер жила з ним без любові (Хор., Незакінч. політ, 1960, 21).
Словник української мови (СУМ-11)