проворно
ПРОВО́РНО. Присл. до прово́рний.
Нимидора поралась в чужій хаті проворно (Н.-Лев., II, 1956, 183);
Отець Миколай проворно оглянувся навкруги (Стельмах, І, 1962, 486);
Проворно ходить біля них [чумаків] рожеволиця шинкарка, нарізаючи скиби хліба, розставляючи пляшки (Голов., Драми, 1958, 99);
Заніміла і мати за верстатом, тільки пальці її проворно в’яжуть все нові й нові вузлики в старому начинні (Цюпа, Три явори, 1958, 14).
Словник української мови (СУМ-11)