прогупотіти
ПРОГУПОТІ́ТИ, очу́, оти́ш, док. Підсил. до прогу́пати.
Вулицею прогупотів роз’їзд (Головко, І, 1957, 95);
На вулиці було тихо, жандарми прогупотіли до Хустця і зникли (Скл., Карпати, II, 1954, 123).
Словник української мови (СУМ-11)ПРОГУПОТІ́ТИ, очу́, оти́ш, док. Підсил. до прогу́пати.
Вулицею прогупотів роз’їзд (Головко, І, 1957, 95);
На вулиці було тихо, жандарми прогупотіли до Хустця і зникли (Скл., Карпати, II, 1954, 123).
Словник української мови (СУМ-11)