півник
ПІ́ВНИК¹, а, ч.
1. Зменш.-пестл. до пі́вень.
Коли це біжить лисичка. — Півнику-братику, відчини! (Укр.. казки, 1951, 43);
— Ой півнику-когутику, який ти молодець! (Забіла, Веселим малюкам, 1959, 169);
// Молодий півень.
Маненькі курчатка часто дзьобали носиками, а задерикуваті півники підскакували мало не до рук дівчини (Хотк., І, 1966, 103);
В сінях неждано надламаними голосами заспівали молоді півники (Стельмах, II, 1962, 150);
*У порівн. Співають у нас кури й співають. Злітає з сідла котра, або оце доріжкою йде, зупиниться, витягне шию і, неначе півник який молоденький: кукуріку! (Тесл., З книги життя, 1949, 80);
// Іграшка, цукерка, візерунок, прикраса і т. ін., зроблені у вигляді такого птаха.
Березовий півник стояв на воротях, — Ще дід його ставив! (Нех., Хто сіє вітер, 1959, 162);
Я торкнувсь до полотенця в півниках рясних (Мал., Звенигора, 1959, 170).
Іти́ (ходи́ти, виступа́ти і т. ін.) пі́вником — рухатися, набравши хороброго, бадьорого, іноді зверхнього вигляду (звичайно про молоду людину, дитину).
Серед другокласників ходив півником та козирився Володько Гречаний — білявий, кирпатий хлопчина (Зар., Світло, 1961, 4);
Пуска́ти (пусти́ти, лови́ти, злови́ти) пі́вника — те саме, що Пуска́ти (пусти́ти, лови́ти, злови́ти) пі́вня ( див. пі́вень).
— Брехня! — скрикнув Михайлик, аж півника пустив своїм хлоп’ячим басом (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 363);
Його вихолощений голосок пустив хрипкого дитячого півника (Смолич, І, 1947, 106).
2. перен., розм. Про задерикувату й запальну молоду людину, дитину.
— Півники, півники дзьобаті, — почувся його тихий голос саме тоді, коли Марат досяг найпатетичніших висот. — Може, досить мітингувати? (Жур., Нам тоді.., 1968, 8).
ПІ́ВНИК² див. пі́вники.
Словник української мови (СУМ-11)