радісно
РА́ДІСНО. Присл. до ра́дісний 1, 2.
— Є, є! — вигукує радісно Оленка, витягаючи гарну рибину (Турч., Зорі.., 1950, 363);
Степан Васильович радісно зустрічає парубка. — А я вже думав, що ти зовсім відбився від рук (Стельмах, І, 1962, 351);
Задумане завжди лице його на сей раз грало якоюсь усмішкою, очі радісно блищали (Мирний, IV, 1955, 116);
*Образно. З-за обрію вставало червоне вранішнє сонце і радісно вітало молоду зелену землю (Збан., Старший брат, 1952, 23);
// у знач. присудк. сл.
Йому тут було радісно й добре… (Коцюб., II, 1955, 123).
Словник української мови (СУМ-11)