розбризкувати
РОЗБРИ́ЗКУВАТИ, ую, уєш, недок., РОЗБРИ́ЗКАТИ, аю, аєш; док., перех. Розпліскувати рідину бризками, дрібними краплями.
Вона підійшла до великої білої миски з холодною водою, почала хлюпати на себе повними пригорщами, розбризкуючи воду по всій кімнаті (Мик., II, 1957, 290);
Машина швидко їхала по мокрому асфальту, і шини з тихим шумом розбризкували краплі осіннього холодного дощу (Собко, Зор. крила, 1950, 117);
Наш куций газик-всюдихід уклонявся кожній ямці, але слухняно брав гірки, розбризкував геть калюжі (Жур., Звич. турботи, 1960, 38);
*Образно. Неквапливо брав [Дзелензік] до рук баяна, розвертав його красивим червоним віялом. Дзвінким роєм розбризкував у принишклому березняку веселі звуки, що брали за душу (Збан., Доля, 1961, 21);
// Розпиляти, розсіювати що-небудь.
Особливо подобався Андрієві плакат, де над буряковими плантаціями літак розбризкує отруту (Донч., IV, 1957, 451);
// Розсипати, розкидати в різні боки (іскри, сніг і т. ін.).
Половина хат горіла. Охоплена полум’ям солома тріщала, розбризкуючи іскри і попіл (Багмут, Записки.., 1961, 64);
Дівчина, не одриваючись від подруг, затупотіла ногами, розбризкуючи навколо сніг, і заляскотіла на все селище: Сніжок іде, метіль мете (Коз., Сальвія, 1959, 148).
Словник української мови (СУМ-11)