розкочувати
РОЗКО́ЧУВАТИ, ую, уєш, недок., РОЗКОТИ́ТИ, кочу́, ко́тиш, док., перех.
1. Розгортати, розпластувати згорнуте (трубочкою, рулоном).
Гречкун розгонистим рухом розкотив на столі пожовклу, протерту на згинах карту (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 147);
// рідко. Відгинати закочені догори краї рукавів, холош і т. ін.
Михайло розкочував холоші на ногах, кректав (Ле, Вибр., 1939, 92).
2. Котячи, направляти з одного місця в різні боки одно за одним.
Корабель наш розрізує воду — І дорога блакитна перлиста Зостається широка за нами, Геть далеко розкочує хвилі (Л. Укр., І, 1951, 17);
Сіра куріпка, зачувши небезпеку, розкочує з гнізда яйця на всі боки, щоб потім зібрати їх знову (Знання.., 10, 1969, 14);
*У порівн. Вона зареготалася молодим та дзвінким сміхом, мов хто срібло розкотив по золотій тарілці (Мирний, II, 1954, 71).
3. Котячи, розганяючи, поступово збільшувати швидкість руху чого-небудь.
Розкочувати колесо.
4. перен. Примушувати звучати лунко, розкотисто.
Увечері, вранці не спиться йому [солов’ю], не дрімається, Росинками срібними сипле, розкочує спів (Дор., Літа.., 1957, 20);
З озерця з глухим ревінням вирвався водяний стовп. Метнувшись метрів на три вгору, він ляснув шумним водопадом, розкотивши навколо луну (Донч., II, 1956, 33).
Словник української мови (СУМ-11)