розпуджений

РОЗПУ́ДЖЕНИЙ, а, е, діал. Дієпр. пас. мин. ч. до розпу́джувати.

Розпуджені поліцією бурлаки знову збіглись до куреня, знов почали ловить рибу (Н.-Лев., II, 1956, 239);

// У знач. прикм.

[Матушка гуменя:] Народ звідти, як розпуджене стадо, шарахнув в Київщину (Мирний, V, 1955, 75);

// розпу́джено, безос. присудк. сл.

Розпуджено гвалтом недолі орлів, Що люд од напасників крили (Стар., Поет. тв., 1958, 143).

Значення в інших словниках

1. розпуджений — розпу́джений дієприкметник діал.  Орфографічний словник української мови
2. розпуджений — -а, -е, діал. Дієприкм. пас. мин. ч. до розпуджувати. || розпуджено, безос. присудк. сл.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. розпуджений — РОЗПУ́ДЖЕНИЙ, а, е, діал. Дієпр. пас. до розпу́дити. Розпуджені поліцією бурлаки знову збіглись до куреня, знов почали ловить рибу (І. Нечуй-Левицький); // у знач. прикм.  Словник української мови у 20 томах