розцвічений
РОЗЦВІ́ЧЕНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до розцвіти́ти.
Тихо скидають листя розцвічені осінню дерева (Мист., 3, 1967, 40);
Платон.. дивиться на грядки, розцвічені маками (Цюпа, Грози.., 1961, 291);
Багато будинків були розцвічені прапорами (Гур., Наша молодість, 1949, 222);
Сонце кожному хлопцеві й дівчині Роздає золоті промінці, І вони, щирим сміхом розцвічені, Пломеніють на кожнім лиці (Бичко, Вогнище, 1959, 133);
// розцві́чено, безос. присудк. сл.
Велике епічне полотно [роман С. Скляренка «Святослав»] щедро розцвічено барвистими пейзажами (Рад. літ-во, 5, 1961, 99).
2. у знач. прикм. Кольоровий, барвистий.
Космацька писанка пройшла биту дорогу історії — від природного кольору яйця до розцвіченої гуцульської крашанки, виповненої багатим малюнком, орнаментом (Нар. тв. та етн., 2, 1967, 52);
// Різнобарвний.
Здмухнувши цей порох з розцвічених карт, Де жовті й зелені лежать суходоли, Раптово на чийсь несподіваний жарт Всміхнеться тихцем чоловік срібночолий (Бажан, І, 1946, 144).
Словник української мови (СУМ-11)