розчинений
РОЗЧИ́НЕНИЙ¹, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до розчини́ти¹.
Став я під ворітьми,— ворота були розчинені (Вовчок, VI, 1956, 236);
Вагони всі розчинені (Кач., II, 1958, 351);
// У знач. прикм.
Коло розчиненого вікна сидить задумана Наталя (Вас., III, 1960, 352);
Хура неквапно впливала в розчинену браму (Стельмах, II, 1962, 403);
// розчи́нено, безос. присудк. сл.
Вікно широко розчинено, і звідтіля линуло проміння яскравого фіолетово-білого світла (Смолич, І, 1958, 90).
РОЗЧИ́НЕНИЙ², а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до розчини́ти².
Огірки в теплицях можна підживлювати позакореневим способом, обприскуючи рослини розчиненими в воді добривами (Овоч. закр. і відкр. грунту, 1957, 46);
*Образно. Здавалося, це слово [«по́куй»] було розчинене в самому повітрі, яким дихала й жила Варшава (Жур., Вечір.., 1958, 237).
Словник української мови (СУМ-11)