руда

РУДА́, и, ж.

1. Гірська порода або мінеральне утворення, що містить у собі метали та їх сполуки.

Особливо багате рудами дно Азовського моря (Знання.., 3, 1966, 5);

Руди утворилися в результаті поступового осідання і розчинення на дні стародавніх морів мінералів заліза і кварцу (Наука.., 10, 1962, 22);

Руду й вугілля дав Донбас, А Білорусь — ліси для нас (Мал., II, 1948, 6).

∆ Поліметале́ві ру́ди див. поліметале́вий;

Поліметалі́чні ру́ди див. поліметалі́чний.

2. діал. Іржаве багно, болото.

Прості вербівчани-пішоходи знали безліч стежок через поля, луги, руди, що вели навпростець (Іщук, Вербівчани, 1961, 166).

Значення в інших словниках

1. Руда — Руда́ іменник жіночого роду населений пункт в Україні  Орфографічний словник української мови
2. руда — Іржаве багно <�болото>, рудка; ЯК П-К кров; прв. мн. РУДИ, копалини.  Словник синонімів Караванського
3. руда — див. болото; дощ; кров  Словник синонімів Вусика
4. руда — -и, ж. 1》 Гірська порода або мінеральне утворення, що містить метали та їх сполуки. 2》 діал. Іржаве багно, болото.  Великий тлумачний словник сучасної мови
5. руда — Копалина, круш, (залізна) залізняк, (мідяна) мідяк  Словник чужослів Павло Штепа
6. руда — РУДА́, и, ж. 1. Гірська порода або мінеральне утворення, що містить у собі метали та їх сполуки. Руди утворилися в результаті поступового осідання і розчинення на дні стародавніх морів мінералів заліза і кварцу (з наук.-попул. літ.  Словник української мови у 20 томах
7. руда — Корисна копалина; джерело металу; напр., магнетит є рудою залiза; р. називають також сировину, що є джерелом неметалiв, напр., р. сiрки.  Універсальний словник-енциклопедія
8. руда — БОЛО́ТО (грузьке місце з надмірно зволоженим ґрунтом, часто зі стоячою водою); БАГНО́, БАГНИ́ЩЕ, МОЧАРІ́ мн. (одн. МОЧА́Р), БАГОВИ́ННЯ розм., БАГНЮ́КА розм., БАГНОВИ́ЦЯ рідше, БАГНОВИ́ЩЕ, ТВАНЬ, ТВАНЮ́КА розм.  Словник синонімів української мови
9. руда — Руда, -ди ж. 1) Руда. 2) Ржавое болото. 3) Кровь. Шевч. 419, 667. Руда — не вода. Ном. № 1283. Кинувсь цілюрник і яко мога поспішає; та й кинув їй руду з руки. Кв. І. 97. 4) Дождь сквозь солнце. Угор. 5) Дышло въ корчугах, саняхъ для перевозки бревенъ. Шух. І. 180.  Словник української мови Грінченка