самовільний
САМОВІ́ЛЬНИЙ, а, е.
1. Який здійснюється без дозволу; самочинний.
На весь повіт сполохів нагнав самовільний сход [селян] у Буймирі (Горд., І, 1959, 211);
Через кілька днів на бюро комсомольської організації говорили про самовільну подорож Гриші до Одеси (Сміл., Сашко, 1954, 238);
// рідко. Який зроблено навмисно.
2. Який діє на власний розсуд, незважаючи на волю й думку інших; свавільний.
— Спам’ятайся, донько, та й слухай нені, не будь самовільна (Черемш., Тв., 1960, 206).
3. Який відбувається, виникає і т. ін. сам по собі, без будь-якого зовнішнього втручання, стимулювання; спонтанний.
Найцікавіша особливість ядерної реакції поділу полягає в тому, що вона супроводиться самовільним (спонтанним) випусканням нейтронів (Курс фізики, III, 1956, 374).
Словник української мови (СУМ-11)