сиротіти
СИРОТІ́ТИ, і́ю, і́єш, недок.
1. Ставати сиротою (у 1 знач.); втрачати батька й матір або одного з них.
— Тут я родилась, тут я хрестилась, тут сиротіла… тут вмру, моя дитино (Вовчок, І, 1955, 142).
2. Втрачати рідних, близьких або коханих людей; залишатися одиноким, самітним.
— Осиротів наш рід, то не хочу, щоб моя сім’я сиротіла (Стельмах, II, 1962, 22);
Весільний обід зібрав чимало гостей.. Щасливі батьки із жахом усвідомлювали, що з кожною хвилиною сиротіють дедалі більше й більше… (Ю. Янов., І, 1958, 624);
*Образно. [Карпо:] Коли серце почува, що воно сиротіє, то й порива його далі від людей (Кроп., II, 1958, 121).
3. перен. Стояти одиноко, сиротливо.
Весняна і осіння вода затоплює увесь тітчин мочар, і на ньому, наче кистрате гніздо, сиротіє немудра оселя (Стельмах, I, 1962, 138).
Словник української мови (СУМ-11)