смітити
СМІТИ́ТИ, смічу́, смі́тиш, недок.
1. Розкидати або губити сміття; насмічувати.
[Маруся (зупинилась проти Микити і з жартом говорить):] А ти, парубче, не сміти по хаті (Кроп., І, 1958, 71);
[Онука (голосніше):] Я питаю, хто це тут смітить та сіє завжди бур’яни? (Вас., III, 1960, 263).
2. перен., розм. Бути нестриманим у словах, у вияві своїх почуттів і т. ін.
Дюрант вирішив чекати і слухати. Може, серед тих слів, якими так смітив Колінз, випаде вигребти йому зернину (Рибак, Час.., 1960, 601).
Словник української мови (СУМ-11)