сонливий
СОНЛИ́ВИЙ, а, е.
1. Який любить багато спати, схильний до сну.
Хто лінивий, той і сонливий (Укр.. присл.., 1955, 201);
Схопився Тугокопилий,. та мерщій до вікна, чи світає? Чи пора у двір гукати, сонливих робітничків на вправляння з худобою підіймати? (Ковінька, Кутя.., 1960, 115);
// Який хоче спати, охоплений сном; сонний.
Після вечері посадила Явдоха Павла на покуті, вимитого, чистого і сонливого (Тют., Вир, 1964, 132);
*Образно. Конем скрадався парубок, обминаючи людні місця, чвалуючи.. манівцями, по сонливих степах та дрімливих лісах (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 319);
// Власт. тому або який буває в того, хто хоче спати.
Спершись щокою на кулак, Таубенфельд сонливими, скаламученими очима дивився у вікно (Ю. Бе-дзик, Полки.., 1959, 169).
2. Який викликає, навіває сон.
Чути музику, що помалу стихає і переходить у тихий, одноманітний, сонливий шум старого лісу (Вас., III, 1960, 244);
На хуторі П’ятигори стояла сонлива тиша. В розпеченому повітрі дзвеніли тільки комахи, та на ставку часом скидалась риба (Панч, Гомон. Україна, 1954, 22).
Словник української мови (СУМ-11)