справник
СПРА́ВНИК, а, ч. У дореволюційній Росії — начальник повітової поліції.
Джеря, як тільки було почує дзвоник станового або справника, то зараз тікає з села на хутір, у ліс (Н.-Лев., II, 1956, 261);
Шумно дрібочучи по булижнику шинами, пробіг екіпаж із стурбованим справником (Панч, І, 1956, 62);
— Сьогодні ж пошліть до станового чи справника за стражниками (Стельмах, І, 1962, 567).
Словник української мови (СУМ-11)