справник

спра́вник

-а, ч.

У дореволюційній Росії – начальник повітової поліції.

Значення в інших словниках

1. справник — спра́вник іменник чоловічого роду, істота  Орфографічний словник української мови
2. справник — СПРА́ВНИК, а, ч., заст. Начальник повітової поліції. Джеря, як тільки було почує дзвоник станового або справника, то зараз тікає з села на хутір, у ліс (І. Нечуй-Левицький); Шумно дрібочучи по булижнику шинами, пробіг екіпаж із стурбованим справником (П.  Словник української мови у 20 томах
3. справник — СПРА́ВНИК, а, ч. У дореволюційній Росії — начальник повітової поліції. Джеря, як тільки було почує дзвоник станового або справника, то зараз тікає з села на хутір, у ліс (Н.-Лев.  Словник української мови в 11 томах
4. справник — Справник, -ка м. Исправникъ. Хата, 66.  Словник української мови Грінченка