справник

СПРА́ВНИК, а, ч., заст.

Начальник повітової поліції.

Джеря, як тільки було почує дзвоник станового або справника, то зараз тікає з села на хутір, у ліс (І. Нечуй-Левицький);

Шумно дрібочучи по булижнику шинами, пробіг екіпаж із стурбованим справником (П. Панч);

– Сьогодні ж пошліть до станового чи справника за стражниками (М. Стельмах);

У Чигирині за два минулі роки не сталося ніяких змін .. Хіба що справник погладшав на хабарах і втратив трохи пильності (Василь Шевчук).

Значення в інших словниках

1. справник — спра́вник іменник чоловічого роду, істота  Орфографічний словник української мови
2. справник — -а, ч. У дореволюційній Росії – начальник повітової поліції.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. справник — СПРА́ВНИК, а, ч. У дореволюційній Росії — начальник повітової поліції. Джеря, як тільки було почує дзвоник станового або справника, то зараз тікає з села на хутір, у ліс (Н.-Лев.  Словник української мови в 11 томах
4. справник — Справник, -ка м. Исправникъ. Хата, 66.  Словник української мови Грінченка