сумирний
СУМИ́РНИЙ, а, е. Покірний, лагідний (про людину); смирний.
Ота сама Параскіца — тиха, покірлива, сумирна — починала бунтуватись кожним своїм фібром проти невірної долі (Коцюб., І, 1955, 267);
Вже давно перестав стогнати й верещати Свириденко і сидів сумирний і зігнутий (Кир., Вибр., 1960, 154);
// Слухняний, неноровистий (про тварину).
Красунь-бугай,.. але характером плохий, сумирний (Вишня, І, 1956, 416);
// Який виражає покірність, лагідність.
Вона наче навмисне стала тут, щоб своїм кволеньким, сумирним виглядом відтінити його ріст, силу, розмах (Кундзич, Пов. і опов., 1951, 46);
У великих сумирних очах залягла.. туга (Минко, Вибр., 1952, 8);
// Сповнений покори, незлобивості (про характер, вдачу і т. ін.).
Сумирна і чиста душа Чайчихи усе життя тягнулась до того щастя, яке жевріло тільки в переказах і надіях (Стельмах, І, 1962, 292);
Сіромастий кінь.. був худобиною розумною і сумирної вдачі (Іщук, Вербівчани, 1961, 161);
// перен. Сповнений спокою, тиші.
Спокійний, сумирний стоїть сад (Гончар, М. Братусь, 1951, 8);
Всі знали, що кожну мить переправу можуть помітити, і тоді.. сумирні води Дніпра закиплять, мов пекельна смола (Перв., Невигадане життя, 1958, 232);
// перен. Ясний, тихий, сонячний (про погоду, пору дня, року і т. ін.); погожий.
Дивовижно сумирні були дні осені (Рибак, Помилка.., 1940, 67);
Ранок встає морозяний, сумирний (Хижняк, Тамара, 1959, 136);
// Спокійний у вияві, перебігу (про життя, роботу і т. ін.).
Оддзвеніли панські ковані підкови, В камені відбивши свій кривавий слід, — Ти синів найкращих, сивоглавий Львове, Обираєш нині на новий похід, — За сумирну працю, за життя щасливе (Рильський, II, 1960, 150);
Уже здавалося Микоші самому, що він — не він, а оцей хлопчисько, якому намалював таку сумирну і безхмарну життєву путь (Полт., Повість.., 1960, 344).
Словник української мови (СУМ-11)