сумлінний
СУМЛІ́ННИЙ, а, е. Який чесно, старанно, ретельно виконує свої обов’язки; добросовісний.
Доктор.. мені сподобався. Видко, дуже тямуща й сумлінна людина (Коцюб., III, 1956, 167);
Його не вважали ні відчаякою, ні боягузом. Він був скромний собі трудівник війни, сумлінний, завжди урівноважений (Гончар, III, 1959, 374);
// Виконуваний, здійснюваний старанно, ретельно.
Сумлінною роботою, бездоганною поведінкою заслужила Кукоба честі обрання її ланковою (Донч., II, 1956, 495);
Передові вчені, сходячись на визнанні величезної цінності фольклору, добивались дедалі точнішого й сумліннішого записування (Рильський, IX, 1962, 199).
Словник української мови (СУМ-11)