суперництво
СУПЕ́РНИЦТВО, а, с. Прагнення перемогти, перевершити кого-небудь у чомусь.
Почалися скарги на безторжя, на панські фільварки і на суперництво шляхти на ринках (Тулуб, Людолови, І, 1957, 302);
— Що я поет — це Павлусь сказав у жарт.. — Значить, у нас нема ніяких підстав для суперництва, і ми станемо друзями, — сказала, всміхаючись, Леся (Бурл., Напередодні, 1956, 22);
Ініціатива і змагання — поняття споріднені. Суперництво у праці неможливе без повсякденного прояву ініціативи, воно живиться нею (Рад. Укр., 24.ХІ 1974, 2).
Словник української мови (СУМ-11)