талант
ТАЛА́НТ, ч.
1. род. у. Видатні природні здібності людини; хист, обдаровання.
Я такий прихильник Вашого [Л. Мартовича] таланту, так люблю перо Ваше (Коцюб., III, 1956, 241);
Найбільшу користь своєму народові принесе той художник, у якого талант поєднується з передовим світоглядом (Рад. літ-во, 2, 1958, 6);
Франко поєднував у собі великий талант художника з глибоким аналітичним розумом ученого (Нар. тв. та етн., 4, 1965, 18);
// Здібність до чогось, уміння робити щось.
— Наша Настя має талант і охоту до музики (Н.-Лев., III, 1956, 215);
Пан Турковський щось не має таланту бавити гостей (Л. Укр., III, 1952, 501);
— Кажуть, що в мене талант є. — До вишивання? — До пісень (Чорн., Потік.., 1956, 191).
Виявля́ти (ви́явити, відкрива́ти, відкри́ти і т. ін.) [свій] тала́нт — розкривати свої здібності до чогось, уміння робити щось.
Під час відходу 5-ї армії до Царицина Ворошилов виявляв великий організаторський і воєнний талант, уміння керувати масами (Іст. укр. літ., II, 1956, 453);
В «Червоному вінку» були надруковані також окремі вірші В. Кобилянського.. Рання смерть, на жаль, не дозволила поетові ширше розкрити свій талант (Поезія.., 1956, 72).
◊ Зако́пувати (закопа́ти, зарива́ти, зари́ти) [у зе́млю] [свій] тала́нт див. зако́пувати, зарива́ти.
2. род. а. Людина з видатними природними здібностями.
Ви не знаєте кілько [скільки] то у нас талантів молодих (Стеф., III, 1954, 80);
Збірка [П. Тичини] «Сонячні кларнети» свідчила, що в радянську літературу прийшов видатний талант (Іст. укр. літ., II, 1956, 57);
Лунали пісні, виступали танцюристи, демонстрували своє мистецтво аматори драматичних колективів, музиканти. То народні таланти змагались у ювілейному показі творчих досягнень (Рад. Укр., 30.VІ 1967, 3).
3. род. а. У стародавній Греції, Месопотамії, Сірії — вагова та грошова одиниця.
Ще й подарунків, як гостю належить, йому надавав я — Золота гарного виробу сім йому дав я талантів (Гомер, Одіссея, перекл. Б. Тена, 1963, 402).
Словник української мови (СУМ-11)