тирчати
ТИРЧА́ТИ, чу́, чи́ш, недок., діал. Стирчати.
[Лучицька:] Шкода, що на веранді виноград і кручені паничі пожовкли… [Палажка:] Не диво, бо вже осінь, годі їм і крутитися: он як ще морозом приб’є, то тільки бадилля тирчатиме (Стар., Вибр., 1959, 426);
В хаті було душно. Штукаренко мовчки підійшов до вікна і витягнув подушку, що тирчала в рамі замість вибитої шибки (Голов., Тополя.., 1965, 290).
Словник української мови (СУМ-11)