товкмачити
ТОВКМА́ЧИТИ, чу, чиш, недок., розм.
1. перех. Докладаючи зусиль, заштовхувати, занурювати кого-, що-небудь у щось.
Ставши край рову і весело орудуючи рогачиком, він став товкмачити овечат, щоб аж пірнали у той підігрітий каламутний розчин (Гончар, Тронка, 1963, 327);
Він підсолював корми, разів чотири на день товкмачив Айстрину морду у відро з водою (Добр., Тече річка.., 1961, 64).
2. перех. Бити кого-небудь.
Вже вдесяте товкмачив [Халявський] себе то по голові, то по грудях кулаччям і тільки що надумав було головою об стіну товктись… аж… рип!.. і увійшла у хату бабуся (Кв.-Осн., II, 1956, 209);
— Гамселити [панів], — підказав Покиван. — Товкмачити, — підказали з юрби. — Дубасити! (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 368).
3. перех. і неперех. Уперто намагатися роз’яснити що-небудь, настирливо примушувати зрозуміти щось.
— Невже мені треба вам товкмачити таку просту психологічну річ, що коли людина клопочеться про ту особу, яку кохає, вона не думає за себе..? (Л. Янов., І, 1959, 443);
// Пояснювати щось, повторюючи те саме.
Шеф викликав нас [футболістів] до контори й нудно товкмачив, яка нам, мовляв, випала честь і як ми повинні пишатися (Ю. Янов., II, 1954, 24).
Товкма́чити го́лову кому чим — часто повторюючи, примушувати когось засвоїти, запам’ятати що-небудь.
4. рідко. Те саме, що тлума́чити.
Критик часто-густо ламає голову, відшукуючи ключ до темного місця, двозначного виразу, цілком суб’єктивно товкмачачи його (Еллан, II, 1958, 86).
Словник української мови (СУМ-11)