торохтій
ТОРОХТІ́Й, я́, ч., зневажл. Той, хто багато, безперестанку й швидко говорить; базіка, балакун.
— Тітка цікава на язик, та й дядько добрий торохтій (Н.-Лев., III, 1956, 52);
Я вже зараз не якийсь шибеник, лихотворець [лиходій],.. торохтій,.. а батькові-матері помічник, який може і на людей подивитися і себе показати (Стельмах, Щедрий вечір, 1967, 114).
Словник української мови (СУМ-11)