тройко

ТРОЙКО́, невідм., числ. кільк., збірн., розм. Те саме, що тро́є.

Синів — тройко, всі витязі й розумні.. Та ба! на двох ти подихнув, як змій, А третього підніс під саме небо (Крим., Вибр., 1965, 198);

— Я тоді держав собак тройко, здорових таких, гарних (Хотк., І, 1966, 89);

На дворищі біля крайньої хати стояло тройко дівчат, плели вінки (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 518).

Значення в інших словниках

1. тройко — тройко́ числівник кількісний троє збірн., розм.  Орфографічний словник української мови
2. тройко — ТРОЙКО́, невідм., числ. кільк., збірн., розм. Те саме, що тро́є. Синів – тройко, всі витязі й розумні .. Та ба! на двох ти подихнув, як змій, А третього підніс під саме небо (А. Кримський); – Я тоді держав собак тройко, здорових таких, гарних (Г.  Словник української мови у 20 томах
3. тройко — невідм., числ. кільк., збірн., розм. Те саме, що троє.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. тройко — Тройко́, не відм.  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
5. тройко — Тройко числ. Трое. ум. тро́єчко.  Словник української мови Грінченка