тупотіння
ТУПОТІ́ННЯ, я, с. Дія за знач. тупоті́ти і звуки, утворювані цією дією.
Здалека чутно рев юрби і тупотіння її ніг (Л. Укр., III, 1952, 317);
Дзвенить земля од тупотіння, а повітря од гомону. В кімнату впихається цілий гурт шкільної молоді (Вас., Незібр. тв., 1941, 235);
Долетіло тупотіння коней, зарипів віз, заляскав батіг (Тулуб, Людолови, I, 1957, 64);
На ганку почулося тупотіння ніг (Д. Бедзик, Серце.., 1961, 71).
Словник української мови (СУМ-11)