тупотіння

Тупотнява, тупотнеча, сов. тупіт; п! ГУПОТІННЯ.

Значення в інших словниках

1. тупотіння — тупоті́ння іменник середнього роду  Орфографічний словник української мови
2. тупотіння — ТУПОТІ́ННЯ, я, с. Дія за знач. тупоті́ти і звуки, утворювані цією дією. Здалека чутно рев юрби і тупотіння її ніг (Леся Українка); Дзвенить земля од тупотіння, а повітря од гомону. В кімнату впихається цілий гурт шкільної молоді (С.  Словник української мови у 20 томах
3. тупотіння — -я, с. Дія за знач. тупотіти і звуки, утворювані цією дією.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. тупотіння — ТУ́ПАННЯ (биття, стукання ногами об підлогу, землю), ТУ́ПІТ, ТУП розм., ТУПОТА́ННЯ (ТУПОТІ́ННЯ) підсил.; ТУПОТНЯ́ розм., ТУПОТНЯВА розм., ТУПАНИ́НА розм. (часте, сильне стукання; стукання багатьох людей). Знадвору, під дверима, почулося тупання ніг (Д.  Словник синонімів української мови
5. тупотіння — Тупоті́ння, -ння, -нню, в -нні  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
6. тупотіння — ТУПОТІ́ННЯ, я, с. Дія за знач. тупоті́ти і звуки, утворювані цією дією. Здалека чутно рев юрби і тупотіння її ніг (Л. Укр., III, 1952, 317); Дзвенить земля од тупотіння, а повітря од гомону. В кімнату впихається цілий гурт шкільної молоді (Вас., Незібр.  Словник української мови в 11 томах
7. тупотіння — Тупоті́ння, -ня с. = тупотання. Крик, свистіння й тупотіння лилося таки з того краю. Левиц. Пов. 139.  Словник української мови Грінченка