тупотіння

ТУ́ПАННЯ (биття, стукання ногами об підлогу, землю), ТУ́ПІТ, ТУП розм., ТУПОТА́ННЯ (ТУПОТІ́ННЯ) підсил.; ТУПОТНЯ́ розм., ТУПОТНЯВА розм., ТУПАНИ́НА розм. (часте, сильне стукання; стукання багатьох людей). Знадвору, під дверима, почулося тупання ніг (Д. Бедзик); В нічній тиші тупіт кінських копит віддавався лунко і виразно (Григорій Тютюнник); Розлога долина.. від тупу численного люду Тяжко дуднить (М. Зеров); Чулося одне глухе тупотання нестямної біганини серед широкого майдану (Панас Мирний); Галас і тупотіння підходили все ближче (П. Куліш); Біля надвірного входу почулася тупотнява, гомін (А. Хорунжий); Через який час до Василя виразно донісся крик паничів, тупанина ногами (Панас Мирний).

Значення в інших словниках

1. тупотіння — тупоті́ння іменник середнього роду  Орфографічний словник української мови
2. тупотіння — Тупотнява, тупотнеча, сов. тупіт; п! ГУПОТІННЯ.  Словник синонімів Караванського
3. тупотіння — ТУПОТІ́ННЯ, я, с. Дія за знач. тупоті́ти і звуки, утворювані цією дією. Здалека чутно рев юрби і тупотіння її ніг (Леся Українка); Дзвенить земля од тупотіння, а повітря од гомону. В кімнату впихається цілий гурт шкільної молоді (С.  Словник української мови у 20 томах
4. тупотіння — -я, с. Дія за знач. тупотіти і звуки, утворювані цією дією.  Великий тлумачний словник сучасної мови
5. тупотіння — Тупоті́ння, -ння, -нню, в -нні  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
6. тупотіння — ТУПОТІ́ННЯ, я, с. Дія за знач. тупоті́ти і звуки, утворювані цією дією. Здалека чутно рев юрби і тупотіння її ніг (Л. Укр., III, 1952, 317); Дзвенить земля од тупотіння, а повітря од гомону. В кімнату впихається цілий гурт шкільної молоді (Вас., Незібр.  Словник української мови в 11 томах
7. тупотіння — Тупоті́ння, -ня с. = тупотання. Крик, свистіння й тупотіння лилося таки з того краю. Левиц. Пов. 139.  Словник української мови Грінченка