тупотіння
ТУПОТІ́ННЯ, я, с.
Дія за знач. тупоті́ти і звуки, утворювані цією дією.
Здалека чутно рев юрби і тупотіння її ніг (Леся Українка);
Дзвенить земля од тупотіння, а повітря од гомону. В кімнату впихається цілий гурт шкільної молоді (С. Васильченко);
Долетіло тупотіння коней, зарипів віз, заляскав батіг (З. Тулуб);
На ґанку почулося тупотіння ніг (Д. Бедзик).
Словник української мови (СУМ-20)