ужити
УЖИ́ТИ¹ див. ужива́ти.
УЖИ́ТИ² (ВЖИ́ТИ), уживу́, уживе́ш, док., розм. Зуміти, змогти зжитися з ким— або де-небудь.
— Тим і втікає молода жінка від свекрухи до матері, поки обвикне в чоловіка. — Ні одна без утеків не вживе (Барв., Опов.., 1902, 319);
Не вжив у Михайла старий через Палажку, що й до його сувора була (Тесл., Вибр., 1950, 95);
— З землі не вилазимо. Так уже до неї позвикали, що тепер, чого доброго, коли й додому повернешся, то в хаті не вживеш (Гончар, III, 1959, 214).
Словник української мови (СУМ-11)