учтивий
УЧТИ́ВИЙ, а, е, рідко. Чемний, ввічливий.
— Чуєш, Мілечку, що за скромна дитина? — Добра і учтива дитина, — відповідає вуйко (Коб., І, 1956, 161);
І гарні обоє [Катруся та Павло], хоч з лиця воду пий, і розумні та слухняні в батьків, учтиві до старших (Кучер, Прощай.., 1957, 73).
Словник української мови (СУМ-11)