халупка
ХАЛУ́ПКА, и, ж. Зменш.-пестл. до халу́па.
Крива, похилена халупка, з чорною стріхою і білими стінами, стояла поміж закинутих.. осель (Коцюб., II, 1955, 10);
В невеличкій халупці при стайнях містився центр охорони — щось на манер караульного приміщення (Сміл., Зустрічі, 1936, 218);
У нього лежать сотні тюбиків фарб. Свій заробіток він залишає в магазині, вишукуючи нових кольорів, і в низькій халупці теслі, що робить йому рами до полотен (Ю. Янов., І, 1958, 133).
Словник української мови (СУМ-11)