хлопець
ХЛО́ПЕЦЬ, пця, ч.
1. Дитина або підліток чоловічої статі.
Учні, хлопці й дівчата, восьмого й дев’ятого класів стояли за партами й дивились у вікна (Долж., І, 1958, 297);
Хлопець ріс крикливий і запальний. Як приходив час годування — кричав, як на пуп (Тют., Вир, 1964, 524);
// Те саме, що син.
Балашиха послала найстаршого хлопця в шинок по горілку (Н.-Лев., II, 1956, 319);
Трегубові діти на кір слабі та хлопець Рашевської на скарлатину (Л. Укр., V, 1956, 29);
Там п’яний батько.., прийшовши із шинку, що єсть сили лупить по голові свого хлопця (Коцюб., І, 1955, 437);
// Молодий чоловік, юнак, парубок.
Не йде дівка до церкви богу молиться, а йде на хлопців дивиться (Укр.. присл.., 1963, 213);
Старшим боярином був з города парубок, свитник Василь. Хлопець гарний, русявий, чисто підголений (Кв.-Осн., II, 1956, 27);
Вранці Ярему вінчали; А ввечері мій Ярема (От хлопець звичайний!), Щоб не сердить отамана, Покинув Оксану (Шевч., І, 1963, 129).
Під хло́пця стри́гтися (постри́гтися) — постригтися, як молодий чоловік, юнак (про жінок).
Була вона ще зовсім молода, висока, міцно, але приємно збудована, мала лукаво вигнуті уста і різнобарвні очі, стриглася під хлопця (Загреб., Диво, 1978, 13).
2. перев. мн. Уживається як назва чоловіків (здебільшого при звертанні).
Микола подумав, встав, покликав Кавуна і вербівських бурлак надвір і нишком промовив: — Знаєте що, хлопці́ Давайте провчимо вражого пана, щоб не квапився ганяться за бурлаками! (Н.-Лев., II, 1956, 201);
— Якби хоч війна швидше кінчилась. Повернуться хлопці з фронтів — наведемо лад (Головко, II, 1957, 497);
Блискавиці над горою, грім за гаєм грюка. Гей, тримайте, хлопці, зброю, добивайте крука! (Сос., II, 1958, 41);
— Ти його [Черниша] просто мало знаєш,— заперечив Сагайда.— Він лише на вигляд теоретик, а насправді задушевний хлопець (Гончар, III, 1959, 336).
3. заст. Підліток-слуга.
— Не було в мене ні кухаря, ні хлопця (Кв.-Осн., II, 1956, 244);
Тонкі готельні хлопці з галунами і в новеньких костюмах.. вистукують каблуками в рожеві плити (Коцюб., II, 1955, 411);
// заст. Поводир у сліпого.
Весело подивиться на сліпого кобзаря, як він сидить собі з хлопцем, сліпий, під тином, і весело послухать його, як він заспіває думу про те, що давно діялось..; весело… а все-таки скажеш: «Слава богу, що минуло» (Шевч., І, 1963, 142);
Сліпий кобзар під чиїмсь возом обідає з своїм хлопцем (Вовчок, VI, 1956, 231).
Словник української мови (СУМ-11)