чайчин
ЧА́ЙЧИН, а, е. Прикм. до ча́йка¹, 2; належний чайці.
Але й конаючи, село Не умирало, та росло. Над ним ширяла пісня чиста, Як біле чайчине крило (Рильський, II, 1956, 131);
Трави були високі й густі, так що Тимко не бачив дівчаток, а тільки чув їхні голоси, тоненькі, схожі на писк чайчиного виводку [виводка ] (Тют., Вир, 1964, 471).
Словник української мови (СУМ-11)