штукарка

ШТУКА́РКА, и, ж., розм. Жін. до штука́р.

[Старшина:] Попадя наша штукарка! Запровадила моду, щоб кожний раз, як один другого почастує, то щоб зараз і поцілувалися!.. (Кроп., І, 1958, 501);

— Ви на неї не обижайтесь,— привітно звернулась вона до Вутаньки, мовби вибачаючись перед нею за грубуваті бабині жарти. — Вона вже всіх нас тут перебрала. — Штукарка,— засміялась Вутанька (Гончар, II, 1959, 166);

Не встигли батьки дійти до дверей, як Наташа, безшумно ступаючи по підлозі, підкралася ззаду до батька й міцно обняла його.— Ох ти, штукарка моя хороша! — сказав Стрекаленко, здригнувшись від несподіванки (Бойч., Молодість, 1949, 73);

Хлопці довго спостерігали лісових пустунок [білочок], тільки переглядалися та захоплено головами крутили, от, мовляв, штукарки, от спортсменки (Збан., Курил. о-ви, 1963, 232).

Значення в інших словниках

1. штукарка — ШТУКА́РКА, и, ж., розм. Жін. до штука́р. [Старшина:] Попадя наша штукарка! Запровадила моду, щоб кожний раз, як один другого почастує, то щоб зараз і поцілувалися!.. (М.  Словник української мови у 20 томах
2. штукарка — штука́рка іменник жіночого роду, істота розм.  Орфографічний словник української мови
3. штукарка — -и, розм. Жін. до штукар.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. штукарка — Штука́рка, -ки, -рці; -ка́рки, -рок  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
5. штукарка — Штукарка, -ки ж. Забавница, проказница.  Словник української мови Грінченка