штукарка
ШТУКА́РКА, и, ж., розм.
Жін. до штука́р.
[Старшина:] Попадя наша штукарка! Запровадила моду, щоб кожний раз, як один другого почастує, то щоб зараз і поцілувалися!.. (М. Кропивницький);
– Ви на неї не обижайтесь, – привітно звернулась вона до Вутаньки, мовби вибачаючись перед нею за грубуваті бабині жарти. – Вона вже всіх нас тут перебрала. – Штукарка, – засміялась Вутанька (О. Гончар);
Хлопці довго спостерігали лісових пустунок [білочок], тільки переглядалися та захоплено головами крутили, от, мовляв, штукарки, от спортсменки (Ю. Збанацький).
Словник української мови (СУМ-20)