1. Словник української мови в 11 томах

штукарка

ШТУКА́РКА, и, ж., розм. Жін. до штука́р.

[Старшина:] Попадя наша штукарка! Запровадила моду, щоб кожний раз, як один другого почастує, то щоб зараз і поцілувалися!.. (Кроп., І, 1958, 501);

— Ви на неї не обижайтесь,— привітно звернулась вона до Вутаньки, мовби вибачаючись перед нею за грубуваті бабині жарти. — Вона вже всіх нас тут перебрала. — Штукарка,— засміялась Вутанька (Гончар, II, 1959, 166);

Не встигли батьки дійти до дверей, як Наташа, безшумно ступаючи по підлозі, підкралася ззаду до батька й міцно обняла його.— Ох ти, штукарка моя хороша! — сказав Стрекаленко, здригнувшись від несподіванки (Бойч., Молодість, 1949, 73);

Хлопці довго спостерігали лісових пустунок [білочок], тільки переглядалися та захоплено головами крутили, от, мовляв, штукарки, от спортсменки (Збан., Курил. о-ви, 1963, 232).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. штукарка — ШТУКА́РКА, и, ж., розм. Жін. до штука́р. [Старшина:] Попадя наша штукарка! Запровадила моду, щоб кожний раз, як один другого почастує, то щоб зараз і поцілувалися!.. (М. Словник української мови у 20 томах
  2. штукарка — штука́рка іменник жіночого роду, істота розм. Орфографічний словник української мови
  3. штукарка — -и, розм. Жін. до штукар. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. штукарка — Штука́рка, -ки, -рці; -ка́рки, -рок Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  5. штукарка — Штукарка, -ки ж. Забавница, проказница. Словник української мови Грінченка