іграшка
І́ГРАШКА, и, жін.
1. Річ, призначена дітям для гри; забавка (у 1 знач.).
Нема в їх [дітей] ні забавок, ані іграшок дитячих (Марко Вовчок, I, 1955, 30);
Іграшки та книжки не цікавили, не розважали її (Наталя Забіла, Катруся.., 1955, 56);
*У порівн. Неквапливо й спокійно витяг [Філіпп] шабельку, легеньку, наче іграшку (Олександр Ільченко, Козацькому роду.., 1958, 275).
♦ Бути (стати і т. ін.) іграшкою чиєю, у чиїхось руках — бути в цілковитій залежності від кого-, чого-небудь.
Вона стала тоді іграшкою в чужих руках, і хоч все те й робилося із найкращими намірами, але життя їй було зламане (Юрій Збанацький, Сеспель, 1961, 183).
2. рідко. Те саме, що забавка 2.
[Олена:] Яку чудну іграшку видумав Андрій: заховався, а ти його й шукай! (Марко Кропивницький, I, 1958, 488);
— Кохання моє було задля його тільки іграшкою (Нечуй-Левицький, III, 1956, 342).
♦ За іграшку (іграшки) що кому:
а) (у сполуч. з дієсл. дістатися, датися і т. ін.) легко (дістатися, датися і т. ін.).
Йосипові і грамота за іграшку далася... (Панас Мирний, IV, 1955, 44);
б) (у сполуч. з дієсл. бути) немов забавка.
Став ходити [Івась] біля волів, додивлятися до плуга, до борони. Спершу й це все було хлопцеві за іграшку (Панас Мирний, I, 1949, 182);
На іграшки — для забави.
Хлоп’я в садку собі гуляло Та й забажало На іграшки ужа піймать (Леонід Глібов, Вибр., 1951, 22);
Не в іграшку — те саме, що Не на жарт (див. жарт).
[Сербин:] А вона, здається, не в іграшку закохалась у мене (Степан Васильченко, III, 1960, 23);
Не іграшки — те саме, що Не жарт (див. жарт).
Не іграшки, не жарт — В зубах собачих побувати (Леонід Глібов, Вибр., 1951, 121).
Словник української мови (СУМ-11)