імпозантний
ІМПОЗА́НТНИЙ, а, е, книжн. Який справляє враження, звертає на себе увагу; поважний, статечний.
Вона-то була не лише моєю вчителькою в школі, але вчителькою і приятелькою і поза нею. Імпозантна, достойна жінка, що могла мірятись в дискусії хоч би з ким (Коб., III, 1956, 556);
До кабінету увійшов високий на зріст, немолодий вже чоловік, надзвичайно імпозантної зовнішності. Сива голова, гарне обличчя, упевнений владний погляд, окуляри, хода, нарешті, крій костюма — все викривало в ньому людину столичну, мислячу, що живе в сфері високих інтересів (Довж., І, 1958, 441).
Словник української мови (СУМ-11)