сіріти
БЛІ́ДНУТИ (про обличчя — втрачати рум'янець і взагалі природну свіжість під впливом сильних почуттів, хвороби і т. ін.), БЛІДНІ́ТИ заст., БІЛІ́ТИ підсил., СІРІ́ТИ підсил., ПОЛОТНІ́ТИ підсил., ЗЕЛЕНІ́ТИ підсил. розм. — Д о к.: зблі́днути, поблі́днути, побілі́ти, збілі́ти, посірі́ти, пополотні́ти, сполотні́ти, позелені́ти. — І це брехня! — злісно викрикнув хлопець, бліднучи від обурення, аж ластовиння повиступало біля носа (О. Гончар); Дорн білів з кожним словом розповіді Буша (В. Собко); Рум'яні лиця наших хлопців сіріли від хвилювання (І. Волошин); Лице його то полотніло, то наливалося кров'ю (Панас Мирний); — Вони (мужики) аж зеленіють і сохнуть від злості, дивлячись на вашу землю (М. Стельмах).
ВИДІЛЯ́ТИСЯ (бути помітним серед інших), ВИРІЗНЯ́ТИСЯ, ВІДОКРЕ́МЛЮВАТИСЯ, ВИДАВА́ТИСЯ, ВИЗНАЧА́ТИСЯ, ВІДЗНАЧА́ТИСЯ, ВІДЗНА́ЧУВАТИСЯ, ПОЗНАЧА́ТИСЯ, ВИТИНА́ТИСЯ, ВИЗНА́ЧУВАТИСЯ рідше, ВИМАЛЬО́ВУВАТИСЯ, ВИОКРЕ́МЛЮВАТИСЯ рідше, ВИКРЕ́СЛЮВАТИСЯ, ОКРЕ́СЛЮВАТИСЯ, НАКРЕ́СЛЮВАТИСЯ, ВИРІ́ЗЬБЛЮВАТИСЯ, ВИРІЗА́ТИСЯ, ВИРІ́ЗУВАТИСЯ, ПРОРІ́ЗУВАТИСЯ, ПРОРІЗА́ТИСЯ, ПРОСВІ́ЧУВАТИСЯ, ОБРИСО́ВУВАТИСЯ рідше (про контури, обриси чого-небудь); ВІДБИВА́ТИСЯ, ВІДТІНЯ́ТИСЯ, ВІДТІ́НЮВАТИСЯ (на тлі чого-небудь); ВИСВІ́ЧУВАТИ, СВІТЛІ́ТИ (про світле), ТЕМНІ́ТИ (про темне), БІЛІ́ТИ (про біле), ГОЛУБІ́ТИ (про голубе), ЗЕЛЕНІ́ТИ (про зелене), РЯСНІ́ТИ (виділятися своєю ряснотою), СИНІ́ТИ (про синє), СІРІ́ТИ (про сіре), ЯСНІ́ТИ (виділятися світлим яскравим кольором). — Док.: ви́ділитися, ви́різнитися, відокре́митися, ви́значитися, ви́окремитися, ви́малюватися, окре́слитися, накре́слитися, ви́різьбитися, ви́різатися, прорі́затися, обрисува́тися, відби́тися, відтіни́тися. Ця дівчина різко виділялася серед інших учнів (О. Копиленко); З-поміж дівчат.. Оленка вирізнялася своїм сильним голосом (К. Гордієнко); Пострілів не було, було єдине гоготання землі й неба, серед якого відокремлювались тільки вибухи авіабомб (О. Гончар); Особливо видавався між хлопцями Павлушка Якович — чистенько зодягнене, випещене.. хлоп'я (С. Васильченко); Він (Франко).. пише повісті, драми, оповідання,.. взагалі визначається незвичайною плодовитістю, різностороннім талантом і науковою ерудицією (М. Коцюбинський); Обидві (кобзи) були виготовлені з великих окоренків добре висохлої груші, відзначалися високою мелодійністю (І. Шаповал); Шлях (у степу) ледве позначався по прибитій витолоченій тирсі (Ю. Смолич); Жовтий прямокутник (вікна) витинається з ночі (Ю. Яновський); Навіть серед великих своїх сучасників Лев Толстой виокремлювався могутньою силою впливу на духовне життя людства (з газети); Зійшов місяць... Виразніше вималювались на фоні неба дерева та будівлі (Д. Ткач); Хтось стояв біля вікна: струнка постать у блакитному чітко викреслювалася на рожевому тлі (П. Кочура); На заході синіми вершинами окреслювалися Карпати (І. Цюпа); Вдалині накреслювалася на небі легка смуга напівпрозорих хмар (З. Тулуб); Чітко вирізьблюється на тлі неба вершечок високої сосни (В. Козаченко); Ії (дівчини) огрядна постать гарно вирізується в світлі молодого місяця (Леся Українка); На ньому (небі) ледве прорізувалися зірки (І. Ле); Неподалік від башти на відкритому місці просвічувалась фігура юнака (О. Гончар); Здоровий засмалений морським вітром вид (Алі) та червона хустина на голові прегарно одбивались на тлі блакитного моря (М. Коцюбинський); Біле тіло її ще виразніше відтінялося чорним крепом (Григорій Тютюнник); Морозний ранок ледве зазорів. Вже, сонячним обведені пунктиром, Відтінюються обриси домів (В. Бичко); Попрямувала Сахно до палацу, на своє вікно, що блідо-блідо висвічувало в перших ясних світлинах зорі (Ю. Смолич); З височини двох поверхів мерехтять калюжі й темніє канава на чорній, мокрій землі (Ю. Яновський); Над свіжою могилою діда Сафата.. зеленіла молода смеречина. Поруч.. голубів хрещатий барвінок, жовтів безсмертник (Ф.Малицький); В садах рясніють пізні яблука і груші (В. Кучер); Там, по той бік (на оболоні).. синіли невеличкі ліски (Панас Мирний); Біля хати сіріли скопані грядки (М. Коцюбинський); Далеко на узліссі ясніло два білих намети, над ними біліли бунчуки (Н. Рибак). — Пор. жовті́тися, 1. рябі́ти, 2. червоні́ти.
СВІТА́ТИ безос. (про настання світанку, ранку), РОЗВИДНЯ́ТИСЯ, РОЗВИ́ДНЮВАТИСЯ, СІРІ́ТИ, ДНІ́ТИ, РОЗСВІТА́ТИ, РОЗСВІТАТИСЯ, СВІТЛІ́ТИ, СВІТЛІ́ШАТИ, ЯСНІ́ТИ, ЗОРІ́ТИ, ЗОРЯ́ТИ розм., МРІ́ТИ. — Док.: розвиднитися, розсвіну́ти, посвітлі́ти, посвітлі́шати. Почало світати... Зорі меркли у синьому небі, само воно біліло (Панас Мирний); Благаю Бога, щоб світало, Мов волі, світу сонця жду (Т. Шевченко); Розвиднялось. Світлішало небо, бліднули зорі (О. Іваненко); Іще надворі й не сіріє, А Клим уже до річки йде (С. Воскрекасенко); Гості роз'їхались вже, як дніло надворі (І. Нечуй-Левицький); На сході починає світліти. Яскравіше вимальовуються корпуси і димар тартака (С. Чорнобривець); На сході світлішало (З. Тулуб).
Словник синонімів української мови