віяти —
ві́яти дієслово недоконаного виду
Орфографічний словник української мови
віяти —
вію, вієш, недок. 1》 неперех. Рухатися (про повітря). 2》 чим, безос., неперех. Обдавати подувом пахощів, холодом і т. ін. || перен. Віддавати чимось, поширюватися. 3》 неперех. Маяти, розвіватися. || чим. Махати. 4》 перех. і без додатка. Очищати зерно на вітрі або віялкою.
Великий тлумачний словник сучасної мови
віяти —
ВІ́ЯТИ, ві́ю, ві́єш, недок. 1. Рухатися (про повітря). Сонце гріє, вітер віє З поля на долину, Над водою гне вербою Червону калину (Т. Шевченко); Віє весняний благий вітрець (Марко Вовчок); Уже третій тиждень віяв суховій (П.
Словник української мови у 20 томах
віяти —
ві́яти вул. втікати (ст): На мості виліз якийсь на мене і відразу: “Стій!” Я став, а він до мене ближче... Але треба було віяти, ні, тату? (Нижанківський)
Лексикон львівський: поважно і на жарт
віяти —
ві́тер у голові́ (гра́є (ві́є, сви́ще, посви́стує і т. ін.)) у кого, чиїй. Хто-небудь легковажний, несерйозний. — Ти добре прочесала жевжиків,— озвалася Майя.— Влучно сказала — жевжики! Це такі, у кого в голові вітер віє! (А.
Фразеологічний словник української мови
віяти —
ВІ́ЯТИ, ві́ю, ві́єш, недок. 1. неперех. Рухатися (про повітря). Віє весняний благий вітрець (Вовчок, VI, 1956, 261); Уже третій тиждень віяв суховій (Панч, II, 1956, 432); // Розноситись, ширитись у повітрі.
Словник української мови в 11 томах
віяти —
Віяти, -вію, -єш гл. 1) Вѣять, дуть. Ой вітер не віє, гілля не колише. н. п. Із низу Дніпра буйний вітер віє-повіває. Макс. Люде гнуться як ті лози, куди вітер віє. Шевч. 8. Пишно процвітали, пахощами віючи, конвалії. Г. Барв. 400. 2) Вѣять, провѣвать.
Словник української мови Грінченка