здичілий

здичі́лий

-а, -е.

1》 Дієприкм. акт. мин. ч. до здичіти.

2》 у знач. прикм., перен. Те саме, що здичавілий 3).

|| Який виражає здичіння.

3》 у знач. прикм., перен. Дикий, скажений.

Значення в інших словниках

1. здичілий — здичі́лий дієприкметник  Орфографічний словник української мови
2. здичілий — ГЛУХИ́Й (про ліс, сад і т. ін. — дуже зарослий, густий), ДИ́КИЙ, НЕЗА́ЙМАНИЙ (про ліс — не змінений втручанням людини); ЗДИЧА́ВІЛИЙ, ЗДИЧІ́ЛИЙ (позбавлений догляду). В глухих дібровах партизани кують відплату ворогам (В. Сосюра); Місце було глухе та дике!...  Словник синонімів української мови
3. здичілий — ЗДИЧІ́ЛИЙ, а, е. 1. Дієпр. акт. мин. ч. до здичі́ти. То здобичники, здичілі в нетрях, обідрані, голодні, чигають на чумацьке добро, вичікують слушного часу (Коцюб., І, 1955, 184). 2. у знач. прикм., перен. Те саме, що здича́вілий...  Словник української мови в 11 томах