залучити

Залучи́ти, залуча́ти (залу́чувати). Додавати, долучати, докладати. Рефлєктанти на перебрані підприїмства сеї гуртовної продажи соли мусять вносити писемні поданя, заосмотрені стемплем на 1 К, і залучити: 1) сьвідоцтво приналежносте 2) політичними властями виставлене сьвідоцтво моральности; 3) виказ оподаткованя, з якого можна евентуально видіти, чи підписаний трудив ся доси продажию соли (Б., 1902, оголош.); Опрочім, оскільки ми можемо на критики і похвали покладати і оскільки вони можуть нам бути міродайними — переконайтесь з листів, котрі Вам залучаю (Коб., Слово..., 282); Таких листів, як сі, що залучаю Вам їх, в мене ще багато (Коб., Слово..., 282); Отже, щоб я Вам про вчера писав, був український концерт. Програму залучую (Арт., 23.IV.1933)

// пол. załączać — додавати, докладати (до листа), załączam pozdrowienia, ... — з привітанням і т. ін. (формула кінцівки листа).

Джерело: Українська літературна мова на Буковині в кінці XIX — на початку XX ст. на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. залучити — залучи́ти дієслово доконаного виду Орфографічний словник української мови
  2. залучити — див. залучати. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. залучити — ЗАЛУЧА́ТИ до чого (заохочувати, спонукати кого-небудь брати участь у чомусь), ПРИЛУЧА́ТИ, ПРИТЯГА́ТИ, ПРИТЯ́ГУВАТИ, ВТЯГА́ТИ (УТЯГА́ТИ) у що, ВТЯ́ГУВАТИ (УТЯ́ГУВАТИ) у що, ПІДПРЯГА́ТИ розм. — Док. Словник синонімів української мови
  4. залучити — ЗАЛУЧИ́ТИ див. залуча́ти. Словник української мови в 11 томах
  5. залучити — Залуча́ти, -ча́ю, -єш сов. в. залучи́ти, -чу́, -чиш, гл. 1) Завербовывать, завербовать, затянуть въ свою компанію, залучать, залучить. І веселились у чернечих душах, що Конашевича до себе залучили. К. МБ. II. 135. Словник української мови Грінченка