1. Словник з творів Івана Франка

виносити

Вино́сити:

— підносити, дуже хвалити [IV]

— становити [46-2]

Джерело: Зведений словничок пояснень слів з видань творів Івана Франка на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. виносити — ви́носити дієслово доконаного виду вино́сити дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
  2. виносити — Вино́сити. 1. Дорівнювати, становити (про обсяг, суічу грошових операцій різного роду) Передплата выносить за чверть року 1 зол. (Б., 1885, рекл.); Числа говорять: оборот касовий виносив в тім році 7. 430 зр[иньских] 96 к[о]р[он] (Б. Українська літературна мова на Буковині
  3. виносити — (з хати) носити, (куди) приносити; (на суд) подавати, пропонувати; (двері) виставляти; (текст) виокремлювати; (на берег) викидати; (вирок) ухвалювати; З. П. витерплювати, витримувати; дк. ВИНЕСТИ, (урок) мати, дістати. Словник синонімів Караванського
  4. виносити — I в`иноситидив. виношувати. II вин`осити-ошу, -осиш; наказ. сп. винось; недок., винести, -су, -сеш; мин. ч. виніс, -несла, -несло; док., перех. 1》 Несучи, забирати кого-, що-небудь звідкись. || Несучи, доставляти куди-небудь, в якесь місце або комусь. Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. виносити — ВИ́НОСИТИ див. вино́шувати. ВИНО́СИТИ, о́шу, о́сиш; наказ. сп. вино́сь; недок., ВИ́НЕСТИ, су, сеш; мин. ч. ви́ніс, несла, ло; док. 1. кого, що. Несучи, забирати кого-, що-небудь звідкись. Словник української мови у 20 томах
  6. виносити — ви́нести / вино́сити нога́ми впере́д (напере́д) кого, фам. Хто-небудь помре, загине або буде похованим. Мешканців не видно — поховалися десь чи вибралися, а кого й винесли ногами вперед (А. Фразеологічний словник української мови
  7. виносити — ВИНО́ШУВАТИ (довго, детально обмірковувати думку, ідею тощо), ПЛЕКА́ТИ, КОХА́ТИ, ВИКО́ХУВАТИ, ГОЛУ́БИТИ, ПЕ́СТИ́ТИ, ЛЕЛІ́ЯТИ, НОСИ́ТИ (про мрію, надію — мати, містити в собі, зберігати). — Док.: ви́носити, ви́плекати, ви́кохати. Словник синонімів української мови
  8. виносити — ВИ́НОСИТИ див. вино́шувати. ВИНО́СИТИ, о́шу, о́сиш; наказ, сп. вино́сь; недок., ВИ́НЕСТИ, су, сеш; мин. ч. ви́ніс, несла, ло; док., перех. 1. Несучи, забирати кого-, що-небудь звідкись. Словник української мови в 11 томах
  9. виносити — Ви́носити см. виношувати. --------------- Виносити, -шу, -сиш сов. в. винести, -несу, -сеш, гл. 1) Выносить. І утоплену Ганнусю на берег виносить. Шевч. 23. Де не просять, там києм виносять. Ном. № 11895. О, щоб їх вихром винесло. Ном. № 3667. Словник української мови Грінченка