виносити

ви́нести / вино́сити нога́ми впере́д (напере́д) кого, фам. Хто-небудь помре, загине або буде похованим. Мешканців не видно — поховалися десь чи вибралися, а кого й винесли ногами вперед (А. Хорунжий); Якщо живим не можна вийти звідси — вперед ногами винесуть мене (Л. Костенко); Хай пиндючаться (окупанти) пихато — їм життя у нас не мед: скоро винесемо з хати всіх ногами наперед (С. Голованівський); — Звідси вийде тільки той, хто запишеться до артілі. Микито, замкни двері!. — А як хто не схоче писатись? — Запитав хтось несміливо. — Хто не схоче, того винесуть наперед ногами.. Оце ви думаєте для чого? — ткнув (Юхим) рукою в наган (А. Дімаров). ви́їхати впере́д нога́ми (померти). — Про те, щоб зовсім кинути полювати, Олексі Івановичу і на думку не спадало... — Хоч на горличку, хоч на горобця... Аж поки вперед ногами з хати не виїду, рушниці не кину! — твердо заявив Олекса Іванович (Остап Вишня).

ви́нести / вино́сити но́ги. Втечею врятуватися від небезпеки, очевидної смерті. Ти ж бачив, який гамір і рух був на дорозі. Могли і шелесту наробить, могли і ніг своїх не винести,— пояснив Вихор (В. Кучер); Влітку 1943 року біля Канівського мосту партизани розгромили загін фашистських зв’язківців. Операція була сміливою й несподіваною. Вцілілі гітлерівці ледве винесли ноги (З газети); // звідки. Втекти звідкись. Окупантам було вже не до війни з партизанами, вони думали про те, як би живими винести ноги з цього невдячного краю (Ю. Збанацький).

вино́сити / ви́нести на лю́ди що. 1. Робити що-небудь відомим іншим; розголошувати. Ніколи в походах не згадував Данило про Анну — не виносив на люди свою тугу за домівкою (А. Хижняк); По тих словах Текля мало не згоріла з сорому, дорікала матері, що винесла на люди таємницю дівочого серця (К. Гордієнко). 2. Ознайомлювати кого-небудь з чимсь, давати можливість іншим оцінювати що-небудь. Кожний художній твір звітує з тої хвилини, коли автор виносить його на люди (З журналу).

вино́сити / ви́нести сміття́ з ха́ти перев. із запереч. Розголошувати таємницю або розповідати про те, що стосується лише вузького кола людей чи сім’ї. Вона й справді сама нікого не обмовляла, не виносила з хати сміття, але була не від того, щоб послухати всячину десь біля магазину (І. Муратов); — Є інший спосіб обробки негідного суб’єкта — домашній. Щоб не виносити сміття з хати. — Ремінець? — психоневролог запитливо вигнула брови дугами (І. Волошин); — Виступи повинні бути культурними. Щоб артіль не осоромити, начальство не підвести і сміття з хати не винести (Є. Кравченко).

вино́сити (нести́) / ви́нести на свої́х пле́ча́х (на собі́). Виконувати тяжкі, відповідальні обов’язки, долати якісь труднощі і т. ін. самостійно, без чиєї-небудь допомоги. Головний тягар наступу в ці дні виносили на собі сапери (О. Гончар); Я сам учителював довгенько, починаючи з важкого дня для нашого народу та й для нашої школи 1919 року, я на власні очі бачив, яку многотрудну, воістину подвижницьку роботу несли на своїх плечах і сільські, і міські вчителі (М. Рильський); // Зазнавати на собі тягар чого-небудь. Те (погане життя), що було колись в Ковалівці, люди винесли на своїх плечах, бодай воно більше не верталося (В. Кучер); — Орали ми землю на коровах? Орали. Їли хліб пополам з половою? Їли. Винесли війну на своїх плечах? Винесли (А. Хорунжий).

хоч святи́х вино́сь (із ха́ти). Неможливо витерпіти, витримати щось. Скрізь клопіт, халепа, сто лих! Так в мідні клекотить гарячій, Так в кабаці кричить піддячий, Як кажуть, хоть (хоч) винось святих (І. Котляревський); Коли до дядька Володимира хто звертався з позичкою, він спочатку ставав глухим, а далі або мовчав, або таке молов, що хоч святих винось із хати (М. Стельмах); — Якось гаман висунувся — впав на підлогу, і дід, прокинувшись, підняв такий лемент, що хоч святих із хати винось (А. Дімаров).