ковтати

Значення в інших словниках

1. ковтати — (споживати їжу, питво) лигати, (жадібно) глитати, діал. ликати. Словник синонімів Полюги
2. ковтати — ко́втати дієслово недоконаного виду бити, стукати; битися, стукатися діал. ковта́ти дієслово недоконаного виду рухом мускулатури горла проштовхувати що-небудь із порожнини рота в стравохід і шлунок Орфографічний словник української мови
3. ковтати — вул. лигати; (жадібно) глитати; П. поглинати; (лють) тамувати, стримувати; (книжки) читати <�запоєм>; (слова) проковтувати, недовимовляти. Словник синонімів Караванського
4. ковтати — див. їсти; пити; хлебтати; читати Словник синонімів Вусика
5. ковтати — -аю, -аєш, недок., перех. і без додатка. Рухом мускулатури горла проштовхувати що-небудь із порожнини рота в стравохід і шлунок. || розм. Пити або їсти що-небудь жадібно, квапливо; глитати. Великий тлумачний словник сучасної мови
6. ковтати — КО́ВТАТИ, аю, аєш, недок., діал. Бити, стукати; битися, стукатися. Легесенько, ковтала [баба] головою в стіну, якби з радості, що сина доброго має (В. Стефаник). КОВТА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., що і без прям. дод. Словник української мови у 20 томах
7. ковтати — ко́втати стукати (ст): Раб Божий хвилину стояв на місці й пішов за мною. Йшов трохи позаду й голосно ковтав зап'ятком (Нижанківський) ковта́ти 1. ковтати ◊ сли́нку ковта́ти → слинка 2. вул. пиячити (Лучук)|| = бамбурити Лексикон львівський: поважно і на жарт
8. ковтати — ковта́ти пілю́лі. Мовчки терпіти образу, вислуховувати щось неприємне. Часто по почерку я пізнавав авторів (анонімних записок), але мусив ковтать пілюлі (М. Фразеологічний словник української мови
9. ковтати — СТУ́КАТИ (ударяючи по чому-небудь, утворювати короткі уривчасті звуки, стукіт), БИ́ТИ, СТУКОТА́ТИ підсил., СТУКОТІ́ТИ підсил., ГРЮ́КАТИ підсил., ЦЮ́КАТИ, ТУ́КАТИ розм., ТУТУ́КАТИ підсил. розм., ТЮ́КАТИ розм., КО́ВТАТИ діал. Словник синонімів української мови
10. ковтати — Ковта́ти, -та́ю, -та́єш; ковтну́ти, -тну́, -не́ш Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
11. ковтати — КО́ВТАТИ, аю, аєш, недок., діал. Бити, стукати; битися, стукатися. Легесенько, ковтала [баба] головою в стіну, якби з радості, що сина доброго має (Стеф., Вибр., 1945, 98). КОВТА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., перех. і без додатка. Словник української мови в 11 томах
12. ковтати — Ковта́ти, -та́ю, -єш, одн. в. ковтнути, -ну, -неш гл. Глотать, глотнуть. Мовчав він, мовчав, тілько знай сльози ковтає. Кв. І. 57. Бідна Леся мабуть добре ковтнула знахарчиного зілля од переполоху. К. ЧР. 156. слинку ковтати. Словник української мови Грінченка