ковтати

КО́ВТАТИ, аю, аєш, недок., діал.

Бити, стукати; битися, стукатися.

Легесенько, ковтала [баба] головою в стіну, якби з радості, що сина доброго має (В. Стефаник).

КОВТА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., що і без прям. дод.

1. Рухаючи м'язами горла, проштовхувати вміст чого-небудь із порожнини рота в стравохід і шлунок.

Ні жувати, ні ковтати не можна, не йде у горло (Г. Квітка-Основ'яненко);

– За жменю цих цяцькованих Перлинок Не дав би я [Півень] і зернятка пшона. Нехай дурний індик ковтає (Л. Глібов);

Жодному хворому ні в якому разі не можна вливати в рот їжу насильно, якщо він її не ковтає (з навч. літ.);

// розм. Пити або їсти що-небудь жадібно, квапливо; глитати (у 1 знач.).

Батько .. десь під посадкою похапцем ковтав торішні консерви з бляшанки (О. Гончар);

// Втягувати в себе разом з повітрям (дим, газ, куряву і т. ін.).

Цілими днями люди й худоба ковтають гарячу степову порохняву (О. Гончар);

Шалено бив [Ісідор] кулаками по хвилі, ковтав солону воду, випльовував її разом з прокляттями (О. Бердник);

На другому повороті я шугнув у кювет: неприємна то річ – ковтати газ із вихлопної труби (А. Крижанівський);

Іван жадібно ковтав дим, ніби це була його остання затяжка (В. Дрозд);

// Вимовляти слова, окремі звуки швидко, нерозбірливо.

Яка може бути розмова, коли дзвонять із Америки і, економлячи гроші, лепечуть похапцем, .. ковтаючи окремі склади, без жодної паузи (Ю. Винничук).

2. перен., розм. Захоплено, не відриваючись, читати у великій кількості книжки, журнали, твори певного жанру тощо.

Серед тих авторів, яких я ковтав десятками, найбільше вражіння справив на мене Марко Вовчок (М. Коцюбинський);

Тарас запалив свічку і, вмостившись на своєму сіннику, жадібно ковтав сторінку за сторінкою (О. Іваненко);

Я .. детективи ковтаю, мов тюльку (А. Крижанівський).

3. перен. Поглинати, захоплювати що-небудь.

Тихо шуміла трава під бризками, захлинаючись, ковтала воду сухая земля (С. Васильченко);

Ненажерлива молотарка ковтала .. сніп за снопом, копу за копою (В. Минко);

Хлопчик встає і прагне до неба. Та не встигає полетіти, бо зривається буря і чорні хмари ковтають сузір'я одне за одним (О. Бердник);

І тіло, жменьку праху, ковтає зголодніла земля (Г. Пагутяк).

(1) Ковта́ти / ковтну́ти пові́тря – глибоко вдихати, втягувати в себе повітря.

Ходжу на волі – не дишу, а несито ковтаю свіже повітря, упиваюся й ним, і сонцем, і прохолодою (М. Коцюбинський);

Теодосій переминався з ноги на ногу, затаїв дихання, тихо ковтав повітря (А. Хижняк);

Плачинда спочатку оторопів, далі похапцем ковтнув повітря, і його низько опущені вуса заворушились (М. Стельмах).

◇ (2) Ковта́ти (глита́ти) сльо́зи (слі́зоньки):

а) стримувати, тамувати плач.

Здригнув увесь [Наум], скріпив серце, а сльози знай глита (Г. Квітка-Основ'яненко);

А сам, сердешний, слізоньки ковтає: Є каяття, да вороття немає (Л. Глібов);

Мотря ковтала сльози. Кочубей гладив її рукою по головi (Б. Лепкий);

– Будьте здорові, мамо, – тихо прощався він, ковтаючи сльози (Д. Бедзик);

б) потай плакати.

Він навіть не уявляв собі, як це можна скривдити дівчину, щоб потім гіркі сльози ковтала, дорікаючи за обман та наругу (А. Головко);

Вона [смерть] в роз'їзді батька пострічала Клиновим свистом збила на ріллю, І мати сльози уночі ковтала Та все просила: лю-лі, спи, лю-лю... (М. Гірник);

(3) Ковта́ти / ковтну́ти злість (лють, обра́зу і т. ін.) – тамувати, стримувати злість, лють і т. ін.

Розгубивсь [Василь], ковтає злість: – Де ж Петро той! Де той гість? (С. Олійник);

Переконувати його в чомусь? Доводити щось? Мовчки ковтати образи?.. Ні. Залишалось поставити крапку, відплакати своє, відстраждати – і забути (Г. Вдовиченко);

– Слухайте, юначе, ви .. нахаба, яких не бачив свiт! Боб Дарлiнг .. мовчки ковтнув образу, а такого з ним не траплялося нiколи (М. Білкун);

Експеримент самостійного життя Редька успішно завалила. Прийшлося, ковтнувши образу.., іти до сестри і просити її дати ключ від татової хати (І. Карпа);

(4) Ковта́ти пілю́лі – мовчки терпіти образу, вислуховувати щось неприємне.

Часто по почерку я пізнавав авторів [анонімних записок], але мусив ковтать пілюлі (М. Кропивницький);

– Дай такому волю, то він назавтра тобі колгосп організує [в Словаччині], – думав Воронцов про подоляка. – А ти мав в дивізії за нього пілюлі ковтати... (О. Гончар);

(5) Ковта́ти сли́ну (сли́нку, сли́нки, сли́ночку):

а) заздрісно, пожадливо, дивитися на кого-, що-небудь.

Гості слиночку ковтають, Сміхотворам потурають (Л. Глібов);

– Закрутила [Ганна] Максимові голову. Сидить козак біля неї, як цуцик на ланцюгу, та слину ковтає (З. Тулуб);

б) заздрити кому-небудь у чомусь.

А ти шепни Олені й Варці, Що я од жінки вкрав калганної по чарці .. Заберемося собі в куток, Згадаємо свою родину Та й гукнемо, вони ж нехай ковтають слину! (П. Гулак-Артемовський);

[Іван Степанович:] Збігаєм до тебе .. та такий задамо банкет, що аж у Полтаві всі судейські ковтатимуть слинки!.. (М. Кропивницький);

Гиготів [Дусик] з кабінки до стрічних молодиць, заманював дівчат. – Сідай, підвезу, – однією рукою крутив руля, а другою норовив до недозволеного .. Хлопці тільки слину ковтали, спостерігаючи за вихватками свого шофера (П. Загребельний);

в) жадібно дивитися на щось їстівне, дуже бажаючи його з'їсти.

Яблука й груші, справді, були такі манливі, що .. хлопці сиділи в кущах неподалеку від саду та ковтали слину (Ю. Збанацький);

Ковтають [люди] слину біля шинок у вітринах, а вдома їдять вермішель і ковбасу для собак (Є. Кононенко);

(6) Ковта́ти слова́ – говорити, читати і т. ін. нерозбірливо, нечітко.

Він заговорив уривчасто, ковтаючи слова, кваплячись, щоб звільнити серце від того гарячого потоку, який бив через край... (С. Журахович);

– Як ти читаєш? Чому ти ковтаєш слова? (Ю. Збанацький);

Й Килина, ковтаючи слова, розказала, як то воно все було насправді (Є. Гуцало).