1. Фразеологічний словник української мови

ковтати

ковта́ти пілю́лі. Мовчки терпіти образу, вислуховувати щось неприємне. Часто по почерку я пізнавав авторів (анонімних записок), але мусив ковтать пілюлі (М. Кропивницький); “Дай такому волю, то він назавтра тобі колгосп організує (в Словакії), — думав Воронцов про подоляна. — А ти мав в дивізії за нього пилюлі ковтати...” (О. Гончар).

ковта́ти сли́ну (сли́нку). 1. Заздрісно, пожадливо, дивитися на кого-, що-небудь. — Закрутила (Ганна) Максимові голову. Сидить козак біля неї, як цуцик на ланцюгу, та слину ковтає (З. Тулуб). 2. Заздрити кому-небудь у чомусь. А ти шепни Олені й Варці, Що я од жінки вкрав калганної по чарці .. Заберемося собі в куток, Згадаємо свою родину Та й гукнемо, вони ж нехай ковтають слину! (П. Гулак-Артемовський); Гиготів (Дусик) з кабінки (автомашини) до стрічних молодиць, заманював дівчат — “Сідай, підвезу”, однією рукою крутив руля, а другою норовив до недозволеного .. Хлопці тільки слину ковтали, спостерігаючи за вихватками свого шофера (П. Загребельний). ковта́ти сли́нки. (Іван Степанович:) Збігаєм до тебе .. та такий задамо банкет, що аж у Полтаві всі судейські ковтатимуть слинки!.. (М. Кропивницький). 3. З жадобою дивитися на щось їстівне, дуже бажаючи його з’їсти. Яблука й груші, справді, були такі манливі, що .. хлопці сиділи в кущах неподалеку від саду та ковтали слину (Ю. Збанацький).

ковта́ти слова́. Нерозбірливо, нечітко, скоромовкою говорити, читати і т. ін. — Як ти читаєш? Чому ти ковтаєш слова? (Ю. Збанацький); Він заговорив уривчасто, ковтаючи слова, кваплячись, щоб звільнити серце від того гарячого потоку, який бив через край... (С. Журахович); Й Килина, ковтаючи слова, розказала, як то воно все було насправді (Є. Гуцало).

ковта́ти сльо́зи. Стримувати, тамувати плач. — Будьте здорові, мамо,— тихо прощався він, ковтаючи сльози (Д. Бедзик); // Потай плакати. Він навіть не уявляв собі, як це можна скривдити дівчину, щоб потім гіркі сльози ковтала, дорікаючи за обман та наругу (А. Головко); Вона (смерть) в роз’їзді батька пострічала Клиновим свистом збила на ріллю, і мати сльози уночі ковтала Та все просила: лю-лі, спи, лю-лю... (М. Гірник).

Джерело: Фразеологічний словник української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. ковтати — Ковтати: — стукати [10] — ударяти, стукати [I] ко́втати: стучать [ІФ,1890] Словник з творів Івана Франка
  2. ковтати — (споживати їжу, питво) лигати, (жадібно) глитати, діал. ликати. Словник синонімів Полюги
  3. ковтати — ко́втати дієслово недоконаного виду бити, стукати; битися, стукатися діал. ковта́ти дієслово недоконаного виду рухом мускулатури горла проштовхувати що-небудь із порожнини рота в стравохід і шлунок Орфографічний словник української мови
  4. ковтати — вул. лигати; (жадібно) глитати; П. поглинати; (лють) тамувати, стримувати; (книжки) читати <�запоєм>; (слова) проковтувати, недовимовляти. Словник синонімів Караванського
  5. ковтати — див. їсти; пити; хлебтати; читати Словник синонімів Вусика
  6. ковтати — -аю, -аєш, недок., перех. і без додатка. Рухом мускулатури горла проштовхувати що-небудь із порожнини рота в стравохід і шлунок. || розм. Пити або їсти що-небудь жадібно, квапливо; глитати. Великий тлумачний словник сучасної мови
  7. ковтати — КО́ВТАТИ, аю, аєш, недок., діал. Бити, стукати; битися, стукатися. Легесенько, ковтала [баба] головою в стіну, якби з радості, що сина доброго має (В. Стефаник). КОВТА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., що і без прям. дод. Словник української мови у 20 томах
  8. ковтати — ко́втати стукати (ст): Раб Божий хвилину стояв на місці й пішов за мною. Йшов трохи позаду й голосно ковтав зап'ятком (Нижанківський) ковта́ти 1. ковтати ◊ сли́нку ковта́ти → слинка 2. вул. пиячити (Лучук)|| = бамбурити Лексикон львівський: поважно і на жарт
  9. ковтати — СТУ́КАТИ (ударяючи по чому-небудь, утворювати короткі уривчасті звуки, стукіт), БИ́ТИ, СТУКОТА́ТИ підсил., СТУКОТІ́ТИ підсил., ГРЮ́КАТИ підсил., ЦЮ́КАТИ, ТУ́КАТИ розм., ТУТУ́КАТИ підсил. розм., ТЮ́КАТИ розм., КО́ВТАТИ діал. Словник синонімів української мови
  10. ковтати — Ковта́ти, -та́ю, -та́єш; ковтну́ти, -тну́, -не́ш Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  11. ковтати — КО́ВТАТИ, аю, аєш, недок., діал. Бити, стукати; битися, стукатися. Легесенько, ковтала [баба] головою в стіну, якби з радості, що сина доброго має (Стеф., Вибр., 1945, 98). КОВТА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., перех. і без додатка. Словник української мови в 11 томах
  12. ковтати — Ковта́ти, -та́ю, -єш, одн. в. ковтнути, -ну, -неш гл. Глотать, глотнуть. Мовчав він, мовчав, тілько знай сльози ковтає. Кв. І. 57. Бідна Леся мабуть добре ковтнула знахарчиного зілля од переполоху. К. ЧР. 156. слинку ковтати. Словник української мови Грінченка