ковтати

СТУ́КАТИ (ударяючи по чому-небудь, утворювати короткі уривчасті звуки, стукіт), БИ́ТИ, СТУКОТА́ТИ підсил., СТУКОТІ́ТИ підсил., ГРЮ́КАТИ підсил., ЦЮ́КАТИ, ТУ́КАТИ розм., ТУТУ́КАТИ підсил. розм., ТЮ́КАТИ розм., КО́ВТАТИ діал.; ПОСТУ́КУВАТИ, ВИСТУ́КУВАТИ, ПРИСТУ́КУВАТИ (стукати розмірено або час від часу); ПРОСТУ́КУВАТИ (розміреним стуком перевіряти, досліджувати щось); БУБНИ́ТИ розм., БУБОНІ́ТИ розм. (дрібно); ТОРОХТІ́ТИ, КАЛАТА́ТИ, БАРАБА́НИТИ, ТАРАБА́НИТИ підсил. розм., ТОКОТА́ТИ (ТОКОТІ́ТИ) діал. (часто й гучно стукати); ГУ́ПАТИ, ГУПОТІ́ТИ підсил. розм., ГЕ́ПАТИ розм., БА́ХКАТИ розм., БА́ХАТИ рідше, БАБА́ХКАТИ розм., БАБА́ХАТИ рідше, ГА́ХКАТИ розм., ГАМСЕЛИ́ТИ фам., ТРА́ХКАТИ розм., ТРАХКОТІ́ТИ підсил. розм., ТАРА́ХКАТИ розм., ТАРАХКОТА́ТИ (ТАРАХКОТІ́ТИ) підсил. розм., ТОРО́ХКАТИ розм., ТОРОХКОТА́ТИ (ТОРОХКОТІ́ТИ) підсил. розм. (стукати з великою силою); СТУГОНІ́ТИ розм. (безперервно з великою силою); ЛОПОТА́ТИ (ЛОПОТІ́ТИ) (видаючи глухі звуки); ЦО́КАТИ (чимсь металевим). — Док.: посту́кати, сту́кнути, постукоті́ти, грю́кнути, цю́кнути, ту́кнути, тю́кнути, ви́стукати, пристукнути, просту́кати, гу́пнути, ге́пнути, ба́хнути, баба́хнути, га́хнути, тра́хнути, тара́хнути, торо́хнути, цокнути. Скільки раз намагався (єпископ) перервати ту мову і стукав патерицею об землю (Леся Українка); Бити в рейку, скликаючи на обід; — Чи ти швидко перестанеш стукотіти та бряжчати? (І. Нечуй-Левицький); — Ти пустопорожній фантазер! — рикнув Гризота, грюкаючи кулаком по столу (В. Речмедін); Дятли ще дужче тукать взялися (П. Тичина); Ремиґали корови, важко дихали та нечасто постукували ногами об короби чи ясла (Г. Епік); На рейках колеса вистукують дзвінко (І. Муратов); Він то білів, то червонів на обличчі і нервово бубнив пальцями по столу (П. Козланюк); Десь калатав у клепачку, скілько було сили, сторож (С. Васильченко); У шибки барабанив дощ (В. Гжицький); По токах гупають ціпи (О. Гончар); Молот гепає, сокира цюкає, а прядка хурчить (П. Панч); Об гарячі жерстяні дахи торохкали каштани, підплигували, як на жаровні, і падали на бруківку (Григорій Тютюнник); Стугонів, вицокував, мчав по рейках поїзд, гойдались вагони, заколисуючи бійців (І. Цюпа); Хвиля від хвилі лопотіли грубі дощові краплі в вікно (І. Франко). — Пор. 1. би́ти, 1. торохті́ти.

ВДИХА́ТИ (дихаючи, наповнювати легені повітрям, газом, парою тощо), ВДИ́ХУВАТИ рідше; ВБИРА́ТИ (УБИРА́ТИ), ВТЯГА́ТИ (УТЯГА́ТИ), ВТЯ́ГУВАТИ (УТЯ́ГУВАТИ), КОВТА́ТИ, ЛОВИ́ТИ, ХАПА́ТИ, СХО́ПЛЮВАТИ (перев. у спол. із сл. повітря). — Док.: вдихну́ти, ввібра́ти (увібра́ти), втягну́ти (утягну́ти), втягти́ (утягти́), протягну́ти, потягти́ (потягну́ти), ковтну́ти, вхопи́ти (ухопи́ти), схопи́ти. Відпочити сів І вдихаю радісно пахощі полів (Д. Павличко); На повні грудивдихував вологу (Л. Первомайський); Терезка сиділа мовчки, з насолодою вбираючи в себе міцне повітря (М. Томчаній); Повними грудьми втягаючи в себе морозне повітря, подався Семен дорогою ген за село (М. Коцюбинський); Всі троє посідали перед вогнищем і, нервово втягуючи в себе.. пахощі, неспокійно вертять головами (В. Козаченко); Я кинувся до вікна, широко відчинив його, почав жадібно ковтати свіже повітря (Я. Гримайло); Ловив грудьми холодне повітря (М. Коцюбинський); Всміхався в простори й жадно хапав легенями весняне повітря (А. Головко).

Ї́СТИ (приймати їжу), СПОЖИВА́ТИ, ЗАЖИВА́ТИ, ЖИВИ́ТИСЯ, УЖИВА́ТИ (ВЖИВА́ТИ) розм., ПОЖИВЛЯ́ТИСЯ розм., ПОЖИВА́ТИ розм., КУСА́ТИ розм., ЖУВА́ТИ розм., ірон., РЕМИГА́ТИ вульг., ТРАПЕЗУВА́ТИ заст., жарт., ірон., ЗАЇДА́ТИ діал., ХАРЧУВА́ТИ діал., ГА́МАТИ (ГА́МКАТИ) дит., Ї́СТОНЬКИ незм. пестл., дит., Ї́СТОЧКИ незм. пестл., дит.; ПРИПАДА́ТИ до чого; НАМИНА́ТИ розм., УМИНА́ТИ розм., МОЛОТИ́ТИ розм., ВБИРА́ТИ (УБИРА́ТИ) розм., УКЛАДА́ТИ (ВКЛАДА́ТИ) розм., УТИРА́ТИ (ВТИРА́ТИ) розм., РУБА́ТИ розм., ТЬО́ПАТИ розм., МОТА́ТИ фам., ЖЕ́РТИ вульг., ЛУПИ́ТИ вульг., ЛО́ПАТИ вульг., ТРІ́СКАТИ вульг., ТРОЩИ́ТИ вульг., ЗАЖИРА́ТИ вульг., ЗЖИРА́ТИ вульг., НАВЕРТА́ТИ вульг., ПЕ́РТИ вульг., ГАТЕЛИ́ТИ фам., ПРАСУВА́ТИ фам., ЗАТИРА́ТИ діал., ТЛИ́ТИ розм. (жадібно, багато, не відриваючись); КОВТА́ТИ розм., ГЛИТА́ТИ розм., ХЛИСТА́ТИ розм., ТЬО́ПАТИ розм. (перев. ложкою рідку страву), ЛИГА́ТИ вульг. (поспіхом, не жуючи); ПОЇДА́ТИ, ПІДМІТА́ТИ розм., ПОГЛИНА́ТИ розм., ПРОГЛИНА́ТИ розм., ПОЖИРА́ТИ вульг., ПРОЖИРА́ТИ розм. вульг. (жадібно, повністю); ПІДЖИ́ВЛЮВАТИСЯ (ПІДЖИВЛЯ́ТИСЯ) розм., ПІДКРІ́ПЛЮВАТИСЯ (ПІДКРІПЛЯ́ТИСЯ) розм., ПОКРІПЛЯ́ТИСЯ розм., ПІДСИ́ЛЮВАТИСЯ розм. (трохи); ЧА́ВКАТИ розм., ЧВА́КАТИ розм., ЧВАКОТІ́ТИ розм., ЧВЯ́КАТИ розм. (їсти, голосно прицмокуючи губами). — Док.: з'ї́сти, спожи́ти, зажи́ти, поживи́тися, ужи́ти (вжи́ти), пожи́ти, укуси́ти (вкуси́ти), зжува́ти, зремиґа́ти, заї́сти, га́мнути (га́мкнути), зага́мати (зга́мати) (зга́мкати), припа́сти, ум'я́ти (умня́ти), умолоти́ти (вмолоти́ти), вбра́ти (убра́ти), укла́сти (вкла́сти), уте́рти (вте́рти), зруба́ти, змота́ти, убга́ти (вбга́ти), зже́рти, злупи́ти, зло́пати, поло́пати, стрі́скати, строщи́ти, заже́рти, зже́рти, наверну́ти, спе́рти, проковтну́ти, злига́ти, пої́сти, підмести́, поглину́ти, проглину́ти, поже́рти, проже́рти, підживи́тися, підкріпи́тися, покріпи́тися, підси́литися. Кажуть сусіди, що тут ходили, — її сім'я все макуху їла і стала примішувати бадилля, назбиране з осені (В. Барка); Широко живеш, Мар'яне: ковбасу споживаєш! (М. Стельмах); Вона сиділа у своїй скромній світличці.. й заживала проскурку (М. Коцюбинський); Декотрі шукають затінку, інші виймають харчі й живляться (Леся Українка); Бий, жінко, ціле яйце в борщ: хай пан знає, як хлоп уживає! (прислів'я); Малому було все байдуже: аби поживився, виспався, скупався, він більше і не бажав (О. Маковей); Поживай Хведьку, то хрін, то редьку (М. Номис); За годинки поспішали люди з роботою, щоб було що і самому кусати і вивезти лишнє на продаж (Панас Мирний); Дика коза унадилась до чоловіка в город капусту жувати (казка); Балоун ремиґав партику солдатського хліба (переклад С. Масляка); Отаман сіда на покуті, а там з ним і козаки, та й починають трапезувати (О. Стороженко); Вона набрала повний рот порічок і почала їх преспокійно заїдати (О. Кобилянська); Майстер скінчив свою роботу і харчував коло стола (Марко Черемшина); Жінка сало гамнула та на кота звернула (М. Номис); І їстоньки — не їм, і питоньки — не п'ю, Та виглядаю все Зозуленьку мою (Л. Глібов); (Квасилиха:) Їсточки вже так скортіло, аж тім'ячко болить... (М. Кропивницький); Грицько.. хотів припасти до бублика.., але зупинивсь (Б. Грінченко); Я собі сидів за столом, вряди-годи прислухався до лотокового шуму жіночих голосів і наминав смачні страви (Є. Гуцало); Він видудлив молоко, умняв булочку (Ю. Яновський); Умолотити тарілку борщу; Рябку й не сниться, не верзеться.. Що вовк ягнят, а тхір курчаток убирає (П. Гулак-Артемовський); Він собі спродав глину та пригощається десь у молодиці, укладає пухкенькі вареники з вишнями (О. Гончар); — А як він живе, ви знаєте? Чому він суху картоплю на обід рубає, ви знаєте? (В. Собко); — Як мотає? Наче три дні не їв (С. Васильченко); Устав хазяїн, сів — жере, аж чавка... (збірник "Україна сміється"); (Євфросина:) Тепер люде стали багато їсти. Наша Химка як почне лупити, то за один раз укладе в копи з борщем цілий хліб (І. Нечуй-Левицький); — Лопай, нечиста сило! Тільки йому й робити, що цілісінький день їсть (а лопав здорово) та спить (О. Стороженко); — Ти от поїхав у місто, краватки носиш, а гнойку понюхати боїшся, хоча сало любиш тріскати (Григір Тютюнник); Черва.. так то їла листя, а то вже гіллячки трощить (Остап Вишня); Зажер усе, нічого не зіставив (Словник Б. Грінченка); Гусінь капусту зжерла; — Таких панів, що бублик у руці держить, а чорну луску хліба прасує, — знаємо! (Г. Косинка); Панотець затирав сметану з свіжим сиром (А. Свидницький); — Було не тлити весь ранок, було собі лишати й на вечір! — сказав дід Панько (І. Франко); Йому б оце лежати на печі, та вареники ковтати, та люльку смоктати (З. Мороз); Тут з салом галушки лигали, Лемішку і куліш глитали (І. Котляревський); Учивсь (Гриць) дуже добре, а їв у бурсі дійсно геніально.. Поїдав не тільки свої порції, але й товаришів (О. Маковей); З їжі підмів все, що знайшлося у Валета на кухні (П. Дорошко); Ще пес не встиг поглинути недоїдків, а Майстри вже збираються кудись (Ю. Збанацький); Він (Хо) присунув до себе страви й узявся їх проглинати (Ю. Смолич); Пес пожирає пиріг, витягає довженную спину.., печеру усю затуляє (М. Зеров); Та я тоту бурішечку гірко прожираю, Варениці на полиці, на них позираю (коломийка); Поки вчителька підживлялася, сторожиха стояла коло дверей, уважно розглядаючи її (М. Коцюбинський); Вони так не дуже поспішалися до шахти й устигли дома гарненько підкріпитись (С. Черкасенко); Всі.. покріпилися їдою на тому самому місці, де вчора вечері заживали (переклад М. Лукаша); Всю дорогу вона чавкала смажену курку (П. Панч); Чвакати паляницю. — Пор. 1. ковта́ти, 1. спожива́ти, 1. харчува́тися.

КОВТА́ТИ (рухом мускулатури горла проштовхувати щось з порожнини рота в стравохід і шлунок; пити або їсти що-небудь), ПРОКО́ВТУВАТИ, ЛИГА́ТИ розм., ЛИ́КА́ТИ діал.; ГЛИТА́ТИ (жадібно, квапливо); ЗАКО́ВТУВАТИ (кількома або багатьма ковтальними рухами); ПОКОВТА́ТИ (все або багато чого-небудь). — Док.: ковтну́ти, проковтну́ти, лигну́ти, ли́кну́ти, глитну́ти, заковтну́ти, поковтну́ти. Попенко, як горобець, ковтав-глитав, запихався, розглядаючи на всі боки, наче злодій (Панас Мирний); Попросив напиться. Принесли кухлик, ледве проковтнув, — так мені горло здавило (О. Стороженко); Радувався (Тріщин), що вдалося йому ликнути вже раз м'ясо (Лесь Мартович). — Пор. 1. ї́сти.

ПИ́ТИ що і без додатка (вгамовувати спрагу якою-небудь рідиною), СПИВА́ТИ розм., ПИ́ТОНЬКИ пестл. дит., ПИТКИ пестл. дит.; ПИВА́ТИ розм. (часто, не раз); ПОПИВА́ТИ, ПОСМО́КТУВАТИ, ПОТЯ́ГУВАТИ (потроху, час від часу); СМОКТА́ТИ розм., ЦІДИ́ТИ розм. (повільно, пропускаючи рідину крізь зуби); СЬО́РБАТИ розм., ПОСЬО́РБУВАТИ розм., ПРИСЬО́РБУВАТИ розм. (повільно, перев. видаючи при цьому характерні звуки); ХЛЕБТА́ТИ (ХЛЕПТА́ТИ) розм., ХЛЕБЕСТА́ТИ розм., ХЛИ́СЬКАТИ діал. (про тварин — захоплюючи рідину язиком; про людину — перев. невеликими ковтками); СМАКУВА́ТИ що, чим, ТЯГТИ́ (ТЯГНУТИ) що, ЦМУ́ЛИТИ (ЦМО́ЛИТИ) що, розм. (повільно, насолоджуючись); КОВТА́ТИ розм., ГЛИТА́ТИ розм. (із сл. на означення рідини — жадібно, великими ковтками); ХЛИСТА́ТИ розм., ДУ́ТИ розм., ДУ́ДЛИТИ вульг., ЖЛУКТИ́ТИ (ЖЛУКТА́ТИ) вульг., ЛИГА́ТИ вульг. (жадібно, випиваючи велику кількість). (Лукаш:) Ти упирицею прийшла, щоб з мене пити кров? Спивай! Спивай! (Леся Українка); І їстоньки — не їм, і питоньки — не п'ю. Та виглядаю все зозуленьку мою (Л. Глібов); — Івась просив їстки і питки (Панас Мирний); Скульптор сидів на ґанку біля контори і спокійно попивав добуту з чемодана мінеральну воду (О. Гончар); Вони розмістилися в неробочому кабінеті сера Грегора і посмоктували якесь питво (Ю. Смолич); Проценко потягував старе смаковите винце, Рубець смакував крутий та солодкий час (Панас Мирний); В загоні триста корів; яка лежить, яка стоїть, інша смокче воду з чаші автопоїлки (І. Волошин); Батюта.. неквапно цідить пиво (Є. Гуцало); Дорош.. устав, напився води (чути було, як він жадібно, спрагло сьорбав її з кухля) (Григорій Тютюнник); Дотягнувшись до води, він упав над нею, став пожадливо по-собачому хлебтати (О. Гончар); — Годі вже хлептать цей чай! (І. Нечуй-Левицький); Так і смаже уста, так і суше у роті. Раз по раз вона хлиська воду (Панас Мирний); Хома Лихо припадає до відра, довго тягне холодну чисту воду (К. Гордієнко); А чорниця п'є — не нап'ється. — Вона, мабуть, вже цілісіньке відерце вицмулила, — кажу, — та все цмулить (Марко Вовчок); Цмолить (худоба), прихекуючи, забиває спрагу після душної ночі в хліві, п'є не нап'ється (Григорій Тютюнник); Огей байдуже, поволі ковтає чай (О. Досвітній); Він дожидавсь тогді вертепа, Хлистав з нудьги Охтирський мед (І. Котляревський); Вже чого-чого, а молока по самі очі вистачає. І сама п'є, з відра прямо дудлить, і додому несе (І. Рябокляч); Микола той чай жлуктить, як віл (М. Рудь); — Видно, що якби ви зварили в себе дома кисіль із магазинного сушняку, то так би не лигали, як тепер (Григорій Тютюнник).